Постійне посилання: https://www.rvnews.rv.ua/post/view/1606665900-polum-yana-zinkevich--deputatka-i-kombat--gospitaleriv--pro-dvi-svoi-koronavirusni-hvorobi-rik-u-radi-ptsr-ta-viynu
Яна Зінкевич, знайома нам як командир добровольчого батальйону “Госпітальєри” – одна з небагатьох людей в Україні, хто з початку епідемії встиг двічі перехворіти на COVID-19 й одужати. Серед народних депутатів вона точно така одна. Причому першого разу 25-річна жінка, й без того прикута до інвалідного візка, долала важку форму коронавірусної хвороби.
Ми зустрічаємося з Яною в ресторані готелю “Київ”, що навпроти Верховної Ради. Зінкевич живе в цьому депутатському готелі, адже бодай звідси може дістатися до місця роботи самотужки. Столиця недружня до візочників, та й у будівлі парламенту основні під’їзди досі не пристосовані для людей з інвалідністю – доводиться використовувати чорний хід.
Про очікування і реальність роботи у Верховній Раді, здобутки в комітеті з питань охорони здоров’я та на чолі тимчасової комісії ВР у справах ветеранів, про двічі переможений коронавірус і “Госпітальєрів” на фронті в умовах перемир’я, доньку Богдану і приватну клініку депутатка від “Європейської солідарності” розповіла у великому інтерв’ю “Новинарні“.
Лютий 2020. Яна Зінкевич гостює в батьків на Рівненщині після повернення з Берліна. У дівчини підвищується температура, що супроводжується частими судомами. Яна думає, що то пієлонефрит – наслідок фронтових травм, і починає приймати ліки. На другий день градусник показує 39,5, на третій – уже 40. Жар не збивається, свідомість сплутана, задишка, кашель, шалене серцебиття. Зінкевич підозрює, що в неї пневмонія, телефонує лікарю у Феофанію, де обслуговується протягом депутатської каденції, описує стан і просить призначити ліки. На ранок температура падає до 38.
– Ми з напарником збираємося, поки ліки дають мені кількагодинний зазор, і їдемо до Києва. Коли доїхали, у мене стан був печальний, – розповідає Яна.
Її госпіталізували в пульмонологію. Запитали, чи була в Китаї. Подумали, що хвора на грип, однак тест був негативний. Продовжили діагностику. Тоді, нагадаємо, в Україні ще не було “офіційних” хворих на COVID-19 – першого зафіксували на початку березня в Чернівцях.
– Беруть аналізи, а кров прямо в шприці згортається. Десь добу була під крапельницями, щоб розрідити кров. Збільшили дозу антибіотиків. Зробили рентген, він нічого не показав. Дихати важко. Наполягла, щоб підключили кисневу точку, їх тоді вистачало. Я вже думала, мені кирдик. Добре, що вчасно приїхала в Київ. Тоді ж не було ще ніяких протоколів та і ніхто не діагностував COVID. Думали, напевно, лімфома, яку в мене вже підозрювали влітку.
Яні призначили УЗД – попросила подивитися і легені. Вони на третину були заповнені рідиною.
– Лікарі кіпішували, що це щось нетипове, під питанням була навіть вовчанка – автоімунне захворювання, що вражає внутрішні органи. Вже мало не кістку свердлили на аналіз. Але мені стало трохи легше, я почала дихати і виписалась.
Перехворіла і вся Янина родина. Чотирирічна донька Богдана задихалася, дівчинку виносили надвір, щоб трохи вдихнула свіжого повітря.
Згодом Зінкевич зробила ІФА-тест: здогадки підтвердилися. Наслідками коронавірусної хвороби стали не тільки антитіла, а й велика виснаженість, прискорений пульс, задуха, кашель, який досі не минув. Смак тоді повернувся лише через п’ять місяців.
– А ще в мене почалися алергії. Зокрема й на алкоголь. Це було дуже сумно. Келих вина випити не могла, – усміхається депутатка. – Припухала шкіра на обличчі, було важко дихати, я червоніла й нагадувала навіть не буряк, а бурячище! Десь за пару місяців алергія, на щастя, майже минула, хоча іноді дається взнаки й досі.
Також “ковід” погіршив моральний стан ветеранки.
– Можливо, треба буде ліки змінювати. – Яна відверто говорить, що через ПТСР приймає антидепресанти. – Якщо їх правильно призначають, вони допомагають стабілізувати стан. Але, на жаль, часто буває, що люди не хочуть приймати АД – не розуміють, що з ліками легше.
Після одужання Яна Зінкевич устигла з’їздити у відрядження до Фінляндії, далі – у США.
– Ми виступили в Конгресі, комітеті з безпеки та оборони, а наступного дня вони зачинилися. На сьомий день мали повертатися, але прийшло повідомлення про скасування рейсів. Я вже приготувалася на жорсткому карантині жити в посольстві у Вашингтоні – там є скромні номери для депутатів і дипломатів. Уже домовилась, але, виявилося, і посольство має зачинятися, – пригадує Яна.
Вона двічі змінювала авіаквитки, щоб устигнути повернутися до опівночі 17 березня, коли закривалися кордони.
– Дивлюся: є прямий рейс МАУ з Брюсселя до Києва, але квитки коштують 40 тисяч! Це за одну людину! Ми дзвонили батькам, друзям, просили вислати гроші. В аеропорту всі зашугані, китайці тримаються окремо, решта – по кутках подалі. Зрештою ми прилетіли за годину до закриття кордону.
На комітеті тримались подалі від мене, – з усмішкою пригадує Зінкевич ті пригоди.
Уже у вересні, коли на “ковід” захворів лідер “ЄС” Петро Порошенко, Яна здала ПЛР-тест – і теж отримала позитивний результат.
– Може, й не знала б, що знову хвора, якби не тест. Була сильна втома, але я пов’язувала її з великою кількістю роботи перед місцевими виборами. Усі шоковані – як так, що я хворію вдруге? Але ж імунітет тримається максимум три місяці.
На другий раз хвороба протікала легше. Кашляла, температурила, знову втратила смак і нюх. Попросила напарника дати мені крабові палички, які він щойно купив. Їм: “Щось наче несолоні”. У кімнаті темно, напарник вмикає світло, а вони аж жовті, зіпсовані. Після цього він усе пробує перед тим, як мені дати, – усміхається Яна.
Коли вона після другого інфікування складала перелік контактних осіб, зупинилася на 204-й людині.
– Їх ніхто насправді не перевіряв. Запитали, з ким я живу, сказали, щоб ішли на самоізоляцію – і все. Зараз контактних ніхто не відслідковує. Хоча це була б запорука ефективності в боротьбі з вірусом. Але з нашими людьми…
Яна Зінкевич на собі відчула: вірус – дуже небезпечний. Вона радить дотримуватися дистанції, вести здоровий спосіб життя, часто й ретельно мити руки з милом, користуватися антисептиком, носити маску, краще – респіратор.
– Поки добираюся з готелю до Ради, а це 500 метрів, стою ще 10 хвилин біля стіни – відхекуюсь. Дуже швидко втомлююсь. Буває, лежиш, потім сідаєш – а в тебе вже задишка. У багатьох потім виникають астми, алергії, через густу кров можуть бути тромби, інсульти, – розповідає депутатка-візочниця про наслідки коронавірусної хвороби.
– Якщо що, чи морально готова ти захворіти втретє?
– Так, – усміхається Яна, якій не звикати до подолання важких недуг. – Родина не в захваті. Але я розумію, що з такою кількістю контактів уникнути хвороби неможливо, хоч і бережусь.
Щойно одужала, Зінкевич відновила заняття в спортзалі, хоча качається тепер менш інтенсивно. Тренерка була однією з контактних осіб, але не захворіла.
– Ти по буднях ходиш у спортзал? Адже в суботу-неділю тренажерки мають зачинятися через “карантин вихідного дня”.
– По буднях. І якщо раніше кількість відвідувачів щодня була приблизно однакова, то зараз у будні значно більша.
Я ставлюсь абсолютно негативно до “карантину вихідного дня”. Хоча я й прихильниця жорсткого локдауну, коли він буде потрібен.
У принципі, зараз ми ще якось тримаємося, але коли лікарні будуть зовсім перевантажені, потрібно буде запроваджувати повний локдаун на три-чотири тижні, не менше. Адже інкубаційний період вірусу – до трьох тижнів. Тоді дійсно не повинно працювати нічого, крім продуктових магазинів, аптек, ветеринарних аптек, – переконана депутатка, яка входить до Комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування і є його секретарем.
– А “Епіцентр”?
– Звісно, ні. У них просто хороший лобіст у владі. “Карантин вихідного дня” тільки наших підприємців добиває, бо в них основні прибутки на вихідних. Узагалі, це була дурна ідея. Робити, аби щось робити. Незрозуміла напівміра.
– Але чи не доб’є підприємців кількатижневий локдаун?
– Я спілкувалася з ними, всі розуміють, що рано чи пізно доведеться запроваджувати жорсткий карантин. У Раді зареєстровано постанову, що Кабмін у разі введення локдауну зобов’язаний попередити країну за тиждень. Це дасть можливість підготуватися, щоб цей період пережити. Наприклад, не закуповувати ресторанам продукти. І це буде правильно.
Яна – секретар Комітету Верховної Ради з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування. “Слуг народу” там 10 із 15-ти. Втім, Зінкевич зазначає: всі члени комітету інтелігентні, спокійні, нормально співпрацюють. Навіть депутат від “ОПЗЖ” – україномовний, не проросійський (Михайло Макаренко, до обрання у ВР – завідувач кафедри акушерства і гінекології в Національному медуніверчитеті).
Зінкевич різко критикує роботу Міністерства охорони здоров’я:
– Поки міністра Степанова не замінять, діла не буде. Ємець, звісно, був ще гірше. Скалецьку звільнили під час обсервації – Зеленський просто скинув із нею свій негатив. Законодавчу базу по коронавірусу ми напрацювали ще навесні. МОЗ це все не виконує. Степанов грає якусь свою роль, просуває свої інтереси. Викликаємо на звіт – він то не з’являється, то ухиляється від відповідей, говорить щось своє.
Із МОЗом зараз катастрофа. Єдина притомна людина, яка могла б очолити міністерство, – Уляна Супрун, при всіх її мінусах, – вважає Яна.
Крім іншого, Зінкевич головує в підкомітеті з військової медицини. Визнає: її підкомітет не ефективний на 100%. І постійно бореться з командувачем Медичних сил ЗСУ Ігорем Хоменком, який “фактично узурпував військову медицину”.
– Повключалися корупційні схеми, система стала дуже закритою, – говорить Яна про Командування медсил. – Ми викликали на початку каденції Хоменка: то за його заяви, що волонтерів потрібно прибрати з ООС, то за скасування необхідних найменувань в аптечках. Він абсолютно “непрошибаємий”! Зараз його увільнили від посади. Та [головнокомандувач ЗСУ] Хомчак категорично хоче повернути Хоменка, це ж його друг.
Також Яна очолює парламентську Тимчасову комісію з питань правового статусу ветеранів війни. Ця ТСК створена замість скороченого Радою ІХ скликання Комітету з питань ветеранів.
– Ветеранський комітет існував завжди. Після “оптимізації” ми запропонували створити натомість хоча б комісію. Проголосували, створили. Але представники фракцій не приходять, хтось просто саботує. Вимагаємо заміни представників. Замінили. Ті, що зараз, майже всі ходять. Але, за новим регламентом, тимчасові комісії діють тільки рік. Можна тільки закрити і створити нову. Зараз рік минув. Ми подали звіт, – розповідає голова комісії.
Яна припускає: за створення нової ТСК можуть не проголосувати.
У звіті за підсумками роботи першої каденції “ветеранської” комісії ВР йдеться, зокрема, про продовження субвенцій для шпиталів на 2020 рік. Депутатка вважає це здобутком.
– У рамках медреформи госпіталі мали підключити на рівні з усіма пакети НСЗУ. Але що таке госпіталь для ветеранів? Людину одразу комплексно обстежують травматологи, невропатологи, ендокринологи. Якщо шпиталь буде як звичайна лікарня, людину лікуватимуть тільки від того, з чим вона звернулась, – пояснює Зінкевич. –
Ми зробили відповідну постанову, подали її ще в березні. Прийняли тільки в червні, бо деякі заклади почали зачинятися, Кабмін не виконує постанову, госпіталі були змушені підключити пакети. Але багато вони не можуть підключити. Без субвенцій просто не виживуть.
Так само Кабмін не виконує закони про компенсації АТОвцям – мовляв, немає бюджету.
Коли Яна торік стала членом парламенту (№7 у партійному списку “Європейської солідарності”), каже, багато очікувань не мала.
– Я розуміла, що буду в опозиції, що буде важко проводити свої ініціативи, бо ж існує “монобльшість”. Але ми йшли у Верховну Раду, щоб запобігти відкату назад, не допустити здачі України. Зрозуміло, що в одній залі із нами сидять відкриті вороги – “ОПЗЖ”. Але коли начебто українські партії іноді не підтримують правильні ініціативи – це не радує взагалі.
– Як ти уживаєшся з ворогами з “ОПЗЖ”?
– На щастя, їхня фракція від нас далеко. Наш сектор позаду з правого краю, а їхній – з протилежного боку зали, лівого. Ми через різні двері виходимо.
Зінкевич ще на початку каденції “стала всім винною”.
– Торік у вересні розглядалося питання про статус УБД для добровольців, в офісі президента відбувалися наради, на які я бігала в перервах між засіданнями. Поспішаю на цю нараду, часу обмаль, адже я на візку не така швидка, як решта. А перед ОП учасники бойових дій – переселенці вимагають, щоб кожному із них, а це 10 тисяч людей, дали по квартирі. Я це підтримую, але потрібно розуміти, що це шалені кошти, яких і в кращі часи в бюджеті не було. Максимум можливо видати 500 квартир на рік. Є й інші програми, крім цієї. І тут один мітингар до мене: “Ну що, до влади дорвалась, уже все стало пофіг?!” – і матюкається. Мій напарник – колишній розвідник – став мене захищати. Я намагаюсь його заспокоїти. До того, який на мене “наїжджав”, підходить десь 30 осіб підкріплення, оточили нас. Мало до бійки не дійшло!
який замість того, щоб заспокоїти побратима, так само кричить і “бикує” на нас.
Це було ганебно. Здавалося б, ветерани мають підтримувати один одного, але щойно я прийшла до влади, одразу стала для декого “ворогом”. І це дуже часто проявляється.
Водночас, визнає Яна, вплив депутата навіть порівняно із впливом громадських активістів – колосальний.
– До мене звертаються люди з різними проблемами. Я телефоную, і те, що інакше вирішувалося б місяцями, вирішується максимум за тиждень завдяки моєму депутатському статусу. Телефонне право.
Ці фрази – “телефонне право”, “статус депутата” – Яна під час інтерв’ю згадує кілька разів. Питаю, чи не дратує її, що в Україні і досі діють не закони, а цей радянський рудимент?
– Може, мені це на користь грає. Коли ми бачимося з людиною, в декого виникає когнітивний дисонанс: я молода, ще й на візку, маю специфічний вигляд, – усміхається Зінкевич, говорячи про переваги статусу народного депутата.
Командирку “Госпітальєрів” кликали до парламенту ще на виборах 2014 року. Але тоді Яні ще не виповнився 21. Вирішальним моментом, який змусив її балотуватися торік, стали результати президентських виборів, коли “всі були в ауті” після перемоги Зеленського. Тоді Зінкевич вирішила йти в політику і з кількох пропозицій обрала “Європейську солідарність”.
– Партія має ідеологію, лідера, ресурси, певну сітку, вплив в Україні та світі, досвід, ідейність. Мене це повністю влаштовує.
У виборі Зінкевич не розчарувалась. Каже, токсичних людей у фракції немає, кожен – професіонал своєї справи.
– Ми довіряємо один одному. Якщо, наприклад, радить утриматися від голосування наш депутат із комітету з питань інфраструктури, бо закон недопрацьований, є корупційна поправка – ми утримуємось. А по медицині і з питань ветеранів слухають мене.
Наставником своїм і цілої партії Яна називає Петра Порошенка.
– Він майже завжди спокійний, врівноважений. Навіть коли обурений, то контролює емоції. Тримає слово, вміє переконувати. Бувають у фракції спірні питання, коли половина – за, половина – проти. Тоді останнє слово за Порошенком. Із ним спокійно, – хвалить Яна керівника.
– У цьому скликанні парламенту сім чи вісім ветеранів АТО/ООС. З ким із них ти спілкуєшся, співпрацюєш?
– Спілкуюся, напевно, з половиною. Нещодавно фракцію “Голос” поповнив Андрій Шараскін “Богема” (доброволець, колишній заступник командувача УДА – “Н”), маємо хороші стосунки. Своїми друзями можу назвати колег по “ЄС” Михайла Бондаря – майданівця, ветерана, який був поранений, та Миколу Величковича. З ними ми постійно ходимо на суди, щоб брати на поруки ветеранів, волонтерів, активістів.
Наш Забродський (депутат від “ЄС” Михайло Забродський, колишній командувач ДШВ і сил АТО – “Н”) поки на суди не ходить, бо він же у відрядженні в парламенті, там свої нюанси. Нічого, колись переборемо, – усміхається Яна.
Не подам руки Іллі Киві. Він зрадив націю і пішов в “ОПЗЖ”.
На цьогорічних виборах до місцевих рад Яна багато працювала в Рівному. Результатом втішена: “ЄС” посіла перші місця в обласній та міській радах, висуванець партії став мером Рівного. Загалом, партія представлена в усіх обласних радах та міськрадах обласних центрів.
Такий успіх ЄС Зінкевич пояснює і єднанням навколо проукраїнської сили, і правильним курсом партії, що викликає довіру виборців.
– Наприклад, у “слугах” розчаровуються, їм не довіряють. Уже немає такого, що табуретку поставиш, скажеш: “Слуга народу” – і за неї проголосують.
Яна незадоволена ситуацією в країні і вважає, що навесні цілком можливі нові парламентські вибори. Президент може “скинути” свою фракцію як негативний баласт.
– Він постійно погрожує “слугам”, що розжене їх, якщо не голосуватимуть “як треба”. Раніше вони піддавалися. Але коли почалася конституційна криза – удар витримали, не проголосували [за законопроєкт Зеленського про розпуск КС], таки чогось варті. Вони (депутати “Слуги народу” – “Н”) вже побули при владі, розуміють усі позитивні сторони. Багато людей прийшли нізвідки, їх не влаштує звичайне життя, тому триматимуться за владу. Як і Зеленський триматиметься. Але монобільшість він уже не проведе. Велику фракцію – так, можливо, на сто людей, – прогнозує депутатка.
На її думку, ймовірні весняні вибори можуть принести “ЄС” також близько сотні крісел у парламенті. Чи балотуватиметься Яна до Ради знову? Вона поки не знає. Каже, обговорюватиме свою ефективність на фракції, коли прийде час.
– Загалом, я була налаштована відпрацювати повну каденцію, можливо, дві, щоб реалізувати свої ідеї. Якщо навесні пройдуть перевибори, то вийде, що я була депутатом півтора року, це мало.
Протягом першого року ти просто вчишся писати поправки, закони, знайомишся з людьми, вивчаєш усі процедури. Ми в комітеті, скажімо, знайомилися з департаментами охорони здоров’я по всій країні, дивились, як вони працюють, щось підказували, допомагали. За рік встигли побувати лише в третині областей.
Але я точно не хочу бути вічним депутатом, 20 років під куполом сидіти, – посміхається Зінкевич.
Яна пересувається на візку, тож на собі відчуває недоступність інфраструктури українських міст для людей з інвалідністю. У парламент вона заїжджає через гараж – там усього одна сходинка, є пандус. Важкі двері – “стара будівля, нічого не вдієш” – хтось притримує. Далі – ще один пандус, раніше був різкий, тепер переробили на пологий. У сесійну залу піднімається на ліфті. Сидить не з фракією, а в боковій ложі, де немає прикріпленого крісла.
– Раніше я не могла спуститися на перший поверх та піднятися нагору до брифінгів. Але місяців зо два тому в Раді поставили поворотний підйомник. Один їздить у їдальню, другий – до трнтього поверху.
Інших відвідувачів ВР на візках поки теж заводять через гараж, але нібито мають обладнати окремий під’їзд.
Перед отриманням депутатського мандата волонтерка-візочниця розглядала різні варіанти житла в Києві, щоб було простіше себе обслуговувати до добиратися до Ради.
– Довелося поселитися в готель “Київ”, звідси принаймні можу самостійно доїхати до роботи. Хоча залюбки жила б у квартирі з кухнею і можливістю щось приготувати самій. Але в центрі неможливо знайти помешкання, пристосоване для моїх потреб. А їздити по дві години у заторах я не готова.
Я сприймаю готель як дім. Напарник постійно жартує, коли кажу: “Поїхали додому”.
Номер я потроху обжила. На стінах – мої картини.
Тут цікаво жити. Вранці прокидаєшся – знизу мітинг, ідеш на роботу – кордони поліції.
По суті, відрізок від готелю до Ради є для неї єдиним доступним, щоб доїхати на візку самій – парламентські комітети далеко. У відрядженнях до областей буває так, що в облраді захід проходить на другому чи третьому поверсі, а немає ні пандуса, ні ліфта.
– У нас є норми ДБН (державні будівельні норми – “Н”), вони нормальні, але не виконуються. І за їх дотриманням ніхто не стежить. Навіть нові будівлі та заклади відкриваються з порушеннями, – зітхає депутатка-візочниця, яка після ДТП не може ходити.
А найбільш недоступні – напевно, суди. На суд у “справі Шеремета” мене заносить помічник. Когось із поліцейських просимо занести візок.
До речі, раніше була проблема. Я як депутат маю вільний доступ і в суди, і в СІЗО, помічник мій – не має, а без нього я заїхати не можу. І на парковку не пускали. Ну, ми пару разів поскандалили, то вже і мене знають, і машину, і помічника, все стало нормально, – розповідає Яна про своє депутатство на візку.
Зінкевич постійно намагається взяти на поруки патріотів. Особливо ветеранів, волонтерів, активістів. Ветеран, який після років війни має проблеми з психікою і скоїв нетяжкий злочин, потребує реабілітації або спецлікування, а не СІЗО, яке його доб’є на час слідства і судів, вважає Яна.
– Судді бачать, що на засідання приходять депутати, громадськість, і поступово зменшують запобіжні заходи, як у Яни Дугарь (військової, обвинуваченої у справі по вбивство Шеремета- “Н”). Починали з цілодобового домашнього арешту – закінчили особистим зобов’язанням, навіть зняли браслет. Юлю Кузьменко відпустили додому під цілодобовий домашній арешт. Якісна робота адвокатів, підтримка та увага громадськості, присутність депутатів дозволяють досягати результатів у несправедливих звинуваченнях.
– Але у Ріфа без змін.
– Так, скоро буде рік, як Андрій Антоненко в СІЗО. Я не впевнена, що вдасться добитись полегшень для нього зараз. Йому “шили” організатора, хоч зараз відмовились від цієї ідеї і вважають “співучасником”. Послабити захід Аваков не дасть.
– Як вважаєш, у Ріфа, Кузьменко, Дугарь є шанс отримати виправдальні вироки у “справі Шеремета”?
– Припускаю, їм все одно дадуть терміни, можливо, умовні. Поки влада не зміниться, вони будуть політв’язнями. У мене таке враження. Але ми не припиняємо боротись. Влада не вічна. І навіть якщо їх визначають винними, рано чи пізно виправдають.
Із Дугарь, Кузьменко й Антоненком Яна роззнайомилася тільки тепер, хоча з дівчатами точно перетиналася на Донбасі. Щодо сержанта ССО, музиканта Ріффмастера – не впевнена.
– Контузії дуже позначились на пам’яті.
За все дитинство ключових зо два десятки спогадів. Решта – як у тумані. Амнезія – це не завжди погано, – з усмішкою дивиться на мене Яна, ніби підбадьорює. – Я ж не втратила навиків щось робити. А якщо моя психіка вирішила щось не пам’ятати, може, так і треба.
Доброволець УДА Яна Зінкевич нещодавно отримала статус учасника бойових дій. Відповідно до нового закону, вже отримали документи про УБД і 86 парамедиків із Яниного батальйону “Госпітальєри”, ще 105 – на черзі.
Яна зі своїм штабом допомагає отримати статус й іншим добровольцям. Каже, це “справа для душі”:
– Майже триста людей узяла під опіку. Це бійці з невеликих батальйонів УДА, якими ніхто “централізовано” не займатиметься. Великим підрозділам вимушено відмовляю, бо не вистачить ані нервів, ані ресурсів.
Так, кожен ветеран може подати документи самостійно. Але я бачила, який це великий пакет документів, яка складна процедура, залучення нотаріусів, тому не могла це так залишити. Знайшла всіх добровольців, яких знаю, хто підходить під вимоги (тривале перебування “на нулі”, участь у боях) і почала займатися їхніми документами.
У добровольця, який хоче отримати статус УБД, має бути три свідчення військовослужбовців ЗСУ, які з ним перебували на фронті. Причому в їхніх військових квитках дати мають збігатися з тими, що в заяві, бо навіть один день відпустки у цей період робить свідчення недійсним. За те, щоб оформити кожне свідчення в нотаріуса, платимо 400 гривень. Скинулись я, декілька людей із “Госпітальєрів” по “десятці”, благодійники на фейсбуці тисяч 120 назбирали, – звітує Зінкевич. – Зіштовхнулися з тим, що майже всі бригади, з якими ми або інші підрозділи стояли на фронті, відмовляються свідчити. На щастя, на рівні бійців вийшло порозуміння. Свідчать знайомі.
Нам пощастило. Для частини бійців ми оформлювали в нотаріусів свідчення за гроші, а потім познайомилися з нотаріусом з Одеси Миколою Журавлем, і багато документів із нашого списку він зробив абсолютно безкоштовно – уже близько 120 людей на даний момент. Шкода, що не познайомилися з ним раніше.
На одного бійця в нас іде щонайменше півтора місяці – розповісти, які документи потрібні, щоб людина встигла їх отримати, передати в наш штаб. Тут їх переберуть, частину перероблять, якщо якийсь лоботряс щось навіть із третього разу неправильно заповнив, оформлять свідчення, зроблять довідки і клопотання. На кожну людину йде близько 50 аркушів документів.
Ми зі штабом займаємось цими документами понад пів року, розуміємо, що вже немає ані сил, ані грошей.
– Ти хоч спиш?
– На снодійних. Без них не можу. А на них треба спати вісім годин. То я засиджуюся з роботою десь до першої, бо до опівночі мені ще дзвонять, о дев’ятій встаю, щоб о десятій бути в Раді.
Нинішній робочий графік Зінкевич називає прийнятним. Вона ретельно планує час, занотовує всі завдання, аж до телефонних дзвінків.
– Просто йду згідно до плану. Якщо 85% запланованого виконую за день, значить, усе пройшло успішно.
Коли Яні випадає трохи вільного часу (це буває рідко), вона малює, знімається в фотосесіях у несподіваних автентично-сучасних образах.
Завдяки чіткому плануванню і тому, що Яна нині закріплена за Рівненщиною, вона частіше бачить доньку. Чотирирічна Богданка росте з бабусею – мамою Яни.
– Спочатку був комплекс “поганої мами”, – зізнається Зінкевич. – Мене рвало дуже сильно десь рік. Я народила, одразу важке розлучення, суди, купа всього. Фактично не було навіть за що їсти купити, ніхто не допомагав. Коли дитині було три місяці, довелось її відправити до моєї мами. Вітчим працював, мама доглядала, а мені треба було працювати по батальйону, виходити на роботу. Зараз звикла.
Депутатка Зінкевич і досі командує батальйоном УДА “Госпітальєри” – це не сумісництво, але підрозділ добровольчий. Раніше вона сама проводила ротації, зараз цим займається штаб. Яна й надалі періодично їздить у зону ООС,
Загалом від “Госпатільєрів” там перебувають 20-25 осіб: водії, командири екіпажів, медики, парамедики. Іноді додаються позиції й люди. Попри перемир’я, яким так пишається Зеленський, поранені є. Робота для парамедиків, відповідно, теж.
– Зараз навіть потрібно більше волонтерів, ніж у попередні три-чотири роки. Бо через різні процеси в армії, через її дискредитацію менше охочих служити в ЗСУ. У бригадах некомплект, медиків бракує. Та й добровольці завжди легші на підйом, – говорить Зінкевич про причини перебування волонтерського підрозділу на передовій на сьомому році війни.
Ротації “Госпітальєрів” – по 15 днів. На початку війни люди несли чергування і по пів року, і більше. Повернення було тяжким: депресії, розлучення, безгрошів’я, спроби самогубств.
– Зараз наші студенти вчаться, робітники працюють, мами встигають побути з дітьми, ротації по 15 днів якраз усім підходять, хтось у відпустку приїжджає, – усміхається Яна.
“Стареньким” можна бути на передовій максимум три місяці . Новачків у “Госпітальєрах” ніжно називають “котенятами”. Останні пройшли вишкіл у вересні.
– Як у вас у підрозділі із коронавірусом?
– У нас обов’язково інструктори і курсанти проходять тест. У вересні ще було нормально. У жовтні половина групи виявилися хворі. Мусили скасувати.
Родина “госпітальєрів” за роки війни налічує вже понад тисячу людей. Тільки цього року добровольці з підрозділу Зінкевич врятували два десятки поранених бійців.
Командир УДА Дмитро Ярош і надалі є командиром Яни. Переживав за її здоров’я, коли хворіла на коронавірус.
– Як зараз справи в Яроша, в УДА?
– Останні два роки важкі для Дмитра. Він був вимушений оголосити про вихід УДА з фронту. Але ми розуміємо, що не всі вийшли, декілька підрозділів залишилося, працюють. Тільки намагаємося це не “висвічувати”.
Дуже великим ударом для нього стала смерть “Червня” (заступник командира УДА Андрій Гергерт помер від раку 1 серпня 2020 року – “Н”). Дмитрове поранення дається взнаки, потрібно робити операцію.
Він періодично відвідує підрозділи, хоче створити Українську платформу, де будуть відстоювати інтереси України, але потрібно розуміти, що інші партії поки не готові об’єднуватися.
Продовжує функціонувати і створене Яною Зінкевич у 2018 році комунальне підприємство “Госпітальєри Дніпра”, яке проводить навчання з домедичної допомоги для бюджетників міста Дніпро – учителів, поліцейських, соціальних працівників. За два роки навчили кілька тисяч людей.
– Вишколи дуже ефективні. У людей іноді свідомість перевертається. Є, звісно, ті, хто не хочуть навчатися, зазвичай старшого віку, але таких мало. Часто випускники пишуть, що завдяки навчанню надали допомогу травмованим у ДТП, врятували дитину, яка вдавилася, абощо.
Яна не виключає свого повернення в КП “Госпітальєри Дніпра” після депутстської каденції. Але в пріоритеті – навчання в дніпровській медичній академії, де Зінкевич встигла провчитися два роки. Нині студентка відряджена до Верховної Ради, тож перебуває в академвідпустці.
– Медицина – це те, що потрібно вчити вживу, а не на тяп-ляп, – твердо говорить Яна.
– Торік в інтерв’ю “Новинарні” ти казала, що хотіла б стати нейрохірургом. Не передумала?
– Трохи в мене володіння руками впало. Мабуть, не ризикну. Можливо, стану лікарем-психіатром. Поки не загадую.
Курс “Посестри” у “Ветеран хабі” допоміг мені навчитись любити себе, відстоювати свої інтереси. Я розібралася в собі, видихнула, мені стало легше. Досі була травматиком, на нервах, а тепер м’якша.
Після депутатства й академії я, напевно, хотіла б відкрити приватну клініку. Швидше за все, у Дніпрі. Однак це поки далекі плани, – усміхається Яна. – Але рано чи пізно я до цих планів прийду.
рівне
новини рівного
новини рівненщини
рівненські новини
Яна Зінкевич
Вибрано елементів :
Перетягніть файли сюди, щоб завантажити
або
Максимальний розмір файлу : 50 Мб
Вибрані елементи