RvNews | Dashboard

Матеріал

20:17 07.03.2020 2240

Заголовок

Постійне посилання: https://www.rvnews.rv.ua/post/view/1583605021-rivnenska-peremozhnicya-konkursu--vchitel-roku-2020--rozpovila-pro-svoyu-profesiyu

Підзаголовок

Короткий опис

Текст

<p><strong>Наталія Мельничук працювала вчителем образотворчого мистецтва. Згодом її подвійна фахова підготовка стала в нагоді і жінка перейшла у молодшу школу. Втім, уже за дев’ять років роботи з найменшими школярами педагог опинилася на олімпі вчительського визнання. Журналістці газети «7 днів» вдалося поспілкуватися з переможницею обласного конкурсу «Вчитель року-2020» (номінація «Початкові класи»).</strong></p>
<p><strong>– І як то воно стати вчителем року? Як ви готувалися до конкурсу?</strong></p>
<div class="code-block code-block-1"> </div>
<p>– У мене такої мети не було. Але коли директор нашого НВК «Школи-Ліцей» №19 запропонувала, я подумала й відповіла: «А чом би й ні?!»</p>
<p>Напевно, спрацював дух авантюризму. Ніби ж нічого й не втрачаю, а спробувати свої сили – цікаво. Не завжди ж варитися в рамках своєї школи. Хочеться вийти за її межі, поспілкуватися з колегами. Дізнатися щось нове і цікаве, порівняти себе з іншими. Так можна і свою самооцінку підняти, як у моєму випадку і сталося. Все трапилося якось враз (сміється). Хоч сподівання на перемогу були завжди. Втім, як у будь-якому конкурсі, не можеш бути впевненим до кінця у своїх силах, бо реально не знаєш своїх суперників. Та й себе не можеш оцінити достатньо об’єктивно.</p>
<p><strong>– Ви з дитинства мріяли про вчительську стежку?</strong></p>
<div class="code-block code-block-2">
<div id="M505666ScriptRootC820337_1581e">
<div id="MarketGidComposite820337_1581e">
<div class="mgbox">
<div class="mgheader">
<div class="mg_addad820337">– О, ні. В дитинстві любила щось творити, малювати, ліпити. Навчалася в Рівненській художній школі. Пригадую своїх славних педагогів, нині покійних, Андрія Андрійовича Чуприну і Анатолія Івановича Мартиненка. Дуже любила скульптуру, дизайн. Не просто малювати, а з елементами інсталяції щось робити.</div>
</div>
</div>
</div>
</div>
</div>
<p>Саме тому пішла вчитися в наш педінститут на вчителя образотворчого мистецтва. Але ця спеціальність була лише разом із початковою освітою. Тож так склалося, що отримала дві кваліфікації.</p>
<p>І на роботу прийшла як вчитель образотворчого мистецтва. Потім я таки змінила профіль. Та коли мені пропонують щось здизайнувати чи оформити якийсь коридор (навіть під час відпустки), берусь за роботу. Та й свій кабінет оформила креативно.</p>
<p><strong>– Вас не лякала учительська рутина: кожного року пояснювати одне і те ж, та ще й для кожної дитини окремо?</strong></p>
<p>– Зважаючи на те, що змінювалися програми, стандарти, за всі роки роботи в школі мені двічі одну і ту ж програму читати не довелося. Завжди було щось нове.</p>
<p>Коли перейшла працювати в початкові класи, спочатку було страшнувато йти до першокласників, бо все ж звикла до старших дітей. Тому довелося трохи переключити свою свідомість, врахувати психологічні нюанси своїх юних вихованців. А тоді як пішло, то пішло.</p>
<p><strong>– Вчительська професія зобов’язує завжди контролювати ситуацію. Вас це обминуло?</strong></p>
<p>– Так, зробити зауваження – суто вчительська риса. Я мешкаю неподалік школи, тож коли бачу, що діти якось не так поводяться, стриматися не можу. Але зауваження роблю в гумористичній формі, використовую усілякі фразеологізми. В народній мудрості дуже багато влучних висловлювань. Помітила, що й діти у цьому мене наслідують.</p>
<p><strong>– А вдома часто доводиться проводити педради?</strong></p>
<p>– Домашні дуже люблять послухати про якісь кумедні випадки зі шкільного життя. Вони, мабуть, знають усіх моїх учнів різних випусків, їхніх батьків чи приблизно здогадуються, про кого мова.</p>
<p>Напевно, якби не було таких чудових дітей, як мої учні, то дуже сумно було б учителю працювати. Все-таки вони вчать нас сприймати життя по-іншому. Діти справжні і щодня надихають мене на творчість.</p>
<p><strong>– Чи вистачає у вас часу на свою сім’ю?</strong></p>
<p>– А по-іншому неможливо! Але якби доба була більшою, то встигала б більше. У мене двоє дітей: син – 10-й клас. Навчається у РОЛІ, і донька в 6-му класі у нашому НВК №19. Вони, напевно, так само, як і я колись, швидко усвідомили, що вчитися треба добре. Це знадобиться в майбутньому. Тому мені з ними легко.</p>
<p><strong>– Багато зараз претензій ставлять до учнів, мовляв, вони малорухливі, постійно сидять у ґаджетах…</strong></p>
<p>– Кожен новий набір від попереднього відрізняється. Коли ж їх тестуємо за розумовими здібностями, – однакові. Але всі вони неповторні і різні за темпераментом. Трапляється, що дуже важко працювати з дитиною. Але зрозуміла одне: за бажання з усіма можна знайти спільну мову.</p>
<p>Все йде від родини. Маленькі діти є відображенням своїх батьків. Але це ще не їхня думка. Тому треба збиратися родиною, обговорювати ситуації, які трапилися, разом.</p>
<p>Зараз, на мою думку, пішла мода бути чесними, добрими, співчутливими. Коли кажеш батькам: «Давайте ми разом з вами попрацюємо над тим і тим. Вашим сім’ям стане краще, та й дитина комунікуватиме краще…» Бо ж усі хочуть дружити з хорошими, добрими, із тими, котрі можуть поділитися. То, як правило, вони йдуть на контакт. Головне, підібрати правильні ключі. Поки що мені це вдається (сміється).</p>
<p><strong>Оксана ПИЦЬКА</strong></p>

Додатково

Джерело

Посилання на джерело

http://

Автор

Перегляди

SEO

Ключові слова

Опис

Редагувати матеріал форма редагування матеріалу

Матеріал

Додатково

SEO

Головне зображення

Публікація

Статус

Оприлюднити

Категорії

Зв’язані матеріали

Теги & SEO

RSS

Підтвердження

В кошик

Langdon's Birthday

Frodo Updated His Profile

Nora Joined Mailing List

Cron Job 254 Executed