RvNews | Dashboard

Матеріал

06:39 22.12.2018 3755

Заголовок

Постійне посилання: https://www.rvnews.rv.ua/post/view/1545453589-yak-batko-zaradi-spasinnya-sina-prodav-hatu-i-yak-yomu-za-ce-viddyachili

Підзаголовок

Короткий опис

Текст

Малочисельна похоронна процесія повільно наближалася до так званого старого кладовища у Млинові. Ніхто не ридав і рук до небес не заламував. Ніхто з млинівчан не здогадувався, кого це відспівують - про покійника ніхто не знав і не чув.  
– Мабуть, відійшов за земні обрії хтось із літніх і самотніх, – припускали перехожі.
Звісно, вони, не здогадувалися, що в труні людина, яка лише за скорботним збігом обставин знайшла вічний спочинок у Млинові. І в останню земну дорогу проводжала покійника колишня невістка та двоє її дітей.
У труні лежало тіло чоловіка, який нещодавно відсвяткував шістдесятий день народження…
***
Млинівчанка вийшла заміж за уродженця сусідньої області. Мешкали в будинку її батьків.  Подружжя народило двох донечок. Здавалося, живи і насолоджуйся білим світом. Однак, як це часто буває, голова сім’ї не шукав втіхи у малюках і сімейному благополуччі – у нього з’явилися інші хобі. Як і можна було передбачити, над подружжям  згущувалися хмари розбрату.
Саме в цей час чоловік потрапив у місця позбавлення волі. Щоб полегшити синову долю, його батько в сусідній області продав будинок, а мама подалася на заробітки за кордон.
Через життєву прикрість згодом батько також потрапив у в’язницю. Поки перебував за ґратами, то  син вийшов на волю. Вгамувавши багаторічну розлуку з рідним краєм і ріднею, чоловік згодом приїхав до дружини і дітей у Млинів, але не для того, аби розділити радість, а повідомити про іншу жінку, з якою планував створити оазу родинного щастя.  Млинівчанка без вагань і докорів, так би мовити, благословила його на новий шлюб.
<h3>"Батьку, шукай іншого кутка!"</h3>
За кошти  матері-заробітчанки колишній млинівчанин придбав крутий двоповерховий особняк і поселився там зі своєю новою дружиною. Жили не бідно. За італійські дотації придбав транспорт, шикарне начиння в господарство. Але сімейній ідилії завадило повернення батька з місць позбавлення волі. Син без будь-яких дипломатичних вивертів попередив: «Поживи, батьку, тиждень-другий, а потім шукай собі кутка в іншому місці». І навіть не згадав, що заради нього батько продав добротну хату.
Власне, чоловік і сам розумів, що потрапив у життєву пастку: у сина місця йому не знайдеться, а дружина завбачливо розірвала шлюб, допоки він відбував покарання. 
Від безвиході чоловік зателефонував колишній невістці. Ні, не для того, щоб шукати в неї підтримки чи притулку, а просто поцікавився життям своїх онучок, які були вже дорослі, їм йшов 21-й рік. А вже в ході розмови мимоволі розповів про той глухий кут, у якому опинився. Невістка, хоч і колишня,  запропонувала переїхати мешкати до неї. Тим паче, дітям буде корисне спілкування з дідусем.
Отак і з’явився в домогосподарстві родич-квартирант. Роботи не цурався, допомагав, чим міг. Щоправда, любив інколи чарочку хильнути, але особливо не зловживав і жодних проблем ні в сім’ї, ні в стосунках із сусідами не створював.
<h3>Як розмотували печальний вузол</h3>
Через кілька тижнів якось зізнався, що хоче поїхати на малу батьківщину. Не приховував, що не хоче нікому бути тягарем, створювати родинний дискомфорт. На жодні запевнення внучок, що з ним усім в хаті комфортно, лише посміхався, але від наміру поїхати не відмовився. Отож одного ранку попрощався з хатніми і подався на автостанцію.
А через деякий час із сусідньої області в Млинів надійшла тривожна звістка: дідусь важко хворий. Двічі прооперований перебуває в реанімації онковідділення, а син письмово відмовився доглядати та витрачатися на важкохворого батька. Тож поїхала до дідуся одна з онучок та кілька днів виходжувала дідуся, а її сестра тим часом у відповідному міністерстві в Києві «вибивала» безкоштовну хіміотерапію.
– Ой леле, як же хочеться жити! Дівчатка, врятуйте мене! –  донедавна ще дужий і міцний чолов’яга, – благав дідо своїх онучок після піврічного перебування у хоспісі.
І знову операційний стіл…. І знову цілодобове чергування внучок, яким лише по 20 років. І знову безкінечний пошук донорів та препаратів крові. І знову моторошне дзижчання медичних приладів, датчиків, дротиків. І знову самостійне промивання дідових ран. І чекання…
І так сім пекельних днів. А далі – небуття. Вічність… А син так і не приїхав. Навіть не зателефонував… Не захотів попрощатися з батьком, хоча той чекав до останньої миті...
У сина, зрозуміло, не виникло бажання поховати батька, тому цей печальний тягар також ліг на плечі онучок та екс-невістки.
 Законів людяності ніхто не відміняв
Відтак на кладовищі у Млинові виросла ще одна могила. Майже ніхто не знає, хто в ній  спочиває, а невістка та внучки  не займаються інформаційним просвітництвом – це їм ні до чого: вони виконала християнський обов’язок. Син, щоправда, з боєм таки виділив фінансову допомогу на поховання батька. Але…
Мораль цієї розповіді якраз і зводиться до того ключового  слова «але». Обійдемося без лекцій: хто хоче – той зрозуміє. Ми відповідаємо за тих, хто поряд з нами, тим паче – за немічних і літніх батьків. Такий закон природи, закон людяності.
Відтоді минуло більш як два роки. Могила чиста, прибрана, онучки гарних квітів на дідовій могилі насадили. А син  так і не спромігся поставити пам’ятника. Вочевидь, це знову зроблять його дочки
До речі, у сина підростає свій маленький хлопчик. І де гарантія, що не спіткає колись його самого доля батька, гени ті ж самі…

Додатково

Джерело

Посилання на джерело

http://

Автор

Перегляди

SEO

Ключові слова

Опис

Редагувати матеріал форма редагування матеріалу

Матеріал

Додатково

SEO

Головне зображення

Публікація

Статус

Оприлюднити

Категорії

Зв’язані матеріали

Теги & SEO

RSS

Підтвердження

В кошик

Langdon's Birthday

Frodo Updated His Profile

Nora Joined Mailing List

Cron Job 254 Executed