Постійне посилання: https://www.rvnews.rv.ua/post/view/1537014666-ukrainci-mayut-pokazati-svitovi-yak-treba-buduvati-krasche-zhittya-dlya-spivvitchiznikiv
Початок цієї історії нагадує щемливу сторінку із життєпису моєї родини. У 1942 році гітлерівці на примусові роботи до Німеччини вивозили сотні і тисячі наших дужих земляків. Жителька с.Перевередів Млинівського району що на Рівненщині Анна Ничипорук зголосилася відправитися у рабство до фатерлянду замість рідного брата Сянька – так у селі і в родині називали Олександра Ничипорука.
У червні того ж року мій батько Іван Тарасюк поїхав у неволю замість рідної сестри Ніни. На жаль, за два тижні після тих журливих проводів молодшого брата загарбники, не без нашіптувань деяких односельців, відправили у тривожну безвість і Ніну Тарасюк.
Після розгрому нацистської Німеччини Анна Ничипорук, за прикладом багатьох земляків-українців і підказкою власного серця, зважилася не повертатися в тюрму народів – у зловісний СРСР. Так само вчинила і моя тітка Ніна Тарасюк. Щоправда, волею життєвих обставин післявоєння перевередівчанка стала громадянкою Німеччини, а тітка в кінці сорокових років минулого сторіччя перебралася за океан – у Канаду.
Чужина не вивітрила з єства пані Анни дух українства. Спогади про милий і любий серцю ріднокрай живили її серце і тіло до останнього подиху на чужині. За кілька десятиріч сита і організована Німеччина так і не всотала в менталітет українки бодай паростка західного світу. Вона так не вивчила німецької мови, а до останніх миттєвостей на білому світі спілкувалася з чоловіком і дітьми рідною мовою.
Український дух на духовному полі сина
У Німеччині пані Анна вийшла заміж за Івана Вороняка з Дрогобича – такого ж страдника, як і сама. У шлюбі подружжя подарували життя аж сімом дітлахам. Найглибше занурився у родовідні вкраїнські джерела найстарший син Петро, народжений у Ганновері 1950 року. Матуся рясно і щедро засівала духовне поле первістка українським духом і мовою, виколисувала на звичаях і традиціях рідного народу. А в миті важкої журби за рідним краєм і родиною наказувала Петрусеві: «Синочку! Я вже не ковтну бодай кавалочок цілющого повітря ріднокраю, тож прошу, наказую і благаю: відшукай нашу рідню в Україні! Вклонися рідному краю і любому Перевередову!»
Мамину просьбу Петро Вороняк виконав 12 років тому, коли вперше побував в Україні, відвідавши рідню в Перевередові разом зі своїми двома синочками. Під час цієї подорожі відбулося чимало цікавих і щемливих подій, які так і просяться в сюжети новелі. Скажімо, в Почаєві пан Петро розпитував, де знаходиться Перевередів, вважаючи, що це десь неподалік. Адже мама розповідала, що Почаїв від Перевередова на віддалі одного пішого дня, тобто майже поруч.
Пес на рідню не гавкає
Коли Петро Вороняк із синами прибув до Перевередова, то сталося диво-дивнеє: злий і галасливий пес жодного разу не гавкнув на незнайомця і не видав жодного звуку невдоволення, аби сповістити господарів, що в дворі чужий! Мабуть, чотирилапий друг людини якимсь чином зрозумів, що гість господаря – зовсім не чужинець, а свій, який лише з’явився на світ далеко-далеко від села. А дядько Володимир, угледівши на своєму обійсті племінника, від раптового емоційного вибуху враз упав на землю і ніяк не міг дійти до тями…
Задача для посадовців
Через 12 років Петро Вороняк знову повернувся в рідний край своєї неньки. Щоправда, цього разу – з міста Аделаїд, що в далекій Австралії. На жаль констатував для нас: за десятиріччя з лишком у нас майже нічого не змінилося, а дороги стали навіть гірші. До того ж, інколи можна проїхати десятки кілометрів, а покажчика поворотів до населених пунктів так і не побачити. Мабуть, на міркування австралійського українця мали б зреагувати діловою активністю вітчизняні посадовці різного рангу і статусу, а не годувати співвітчизників велеречивими обіцянками і лякати численними проектами реформ і змін.
Урешті, він не принижує нас і, борони, Боже, не насміхається над нашими негараздами. Навпаки: наші болі і клопоти його хвилюють не менше, ніж усіх нас. Хоча на часі диву даватися: начебто їздимо світами, вивчаємо нове і прогресивне, водночас втілюємо його в життя комариними кроками. Для прикладу: пану Петру видалили пухлину з допомогою лазерної хірургії – за кілька днів після операції він приступив до роботи, а за фахом він – професійний співак і танцюрист.
До речі, у житті пан Петро випробував себе у різних сферах. У молодості взявся освоювати фах перукаря і навіть написав татові в Німеччину, аби вислав добротні ножиці.
Згодом працював кухарем і відкрив свій ресторан. До чого веду: навіть забезпечена людина на заході не буде сидіти без діла, а шукати свій шанс у діловому і бізнесовому різноманітті.
Будувати Європу у своїй домівці
Цінні для нас судження Петра Вороняка про нинішній стан справ в Україні. Він вважає, що 5-6 мільйонів українців за межами своєї Вітчизни в пошуках кращої долі, збагачені європейським досвідом, мають повернутися на рідну землю і будувати Європу у своїй домівці. Адже Україна розпочинається з сім’ї, родини. Тобто українці мають показати всьому світові, як треба діяти і будувати краще життя для співвітчизників. У кожного на серці має бути закарбоване гасло: ми змінимо Україну.
Росія і Україна: завжди буде війна
А це міркування гостя з Австралії повинен запам’ятати кожен українець: поведінка багатьох в Україні така, ніби війни не було і вона не триває. Дивує також, що дехто намагається гарячу фазу російсько-української війни спростити так званим громадянським конфліктом. Мовляв, два братні народи не порозумілися.
Я довго думав: озвучувати чергову думку Петра Вороняка чи залишити її в рамках нашої дружньої розмови. Врешті, зважився її оприлюднити:
- Росія і Україна - завжди буде війна!
Принагідно зазначу, що автор цього судження може помилятися. Хоча насправді він назвав тривожні й проблемні для нас речі своїми іменами. Власне, для тих, хто знає історію і володіє хоча б елементарними здібностями до аналізу і прогнозу, це не таке вже й резонансне одкровення.
Українець і тілом, і духом
Все-таки завершу розповідь про Петра Вороняка на веселій ноті. Якось на базарі у Млинові, почувши, як бездоганно розмовляє українською незнайомець, одна жінка нагородила його компліментом:
- Я ще ніколи не бачила і не чула, щоб італієць так гарно розмовляв українською.
Звісно, вона не знала, що пан Петро – і тілом, і духом - Українець…
рівне
новини рівного
новини рівненщини
рівненські новини
Одкровення українця з-за океану
Анна Ничипорук
Ніна Тарасюк
Петро Вороняк
професійний співак і танцюрист
гість з Австралії
Вибрано елементів :
Перетягніть файли сюди, щоб завантажити
або
Максимальний розмір файлу : 50 Мб
Вибрані елементи