RvNews | Dashboard

Матеріал

16:20 13.08.2018 1544

Заголовок

Постійне посилання: https://www.rvnews.rv.ua/post/view/1534163411-ukrainci-u-svitoviy-mozaici-yak-nam-ne-scheznuti-z-karti-svitu

Підзаголовок

Короткий опис

Текст

<p><strong>Кожна маленька дитинка починає усвідомлювати себе, починаючи з імені, що вона приміром – Даринка, дівчинка, а це її мама і тато, дідусь і бабуся. Коли підростає та Даринка та йде в садочок, там їй кажуть, що живемо ми в державі Україна, наш герб тризуб, а прапор – в жовтому і блакитному кольорах. Ще діток вчать, що мова наша українська, що народний стрій наш – вишиванка. З садочка діти знають і те, як звучить наш гімн. Це перша особистісна й національна ідентифікація.</strong></p>
<p>У багатьох людей ця самоідентифікація на цьому рівні й залишається. Проте чи цього достатньо для свідомого громадянина держави Україна, який відчуває себе приналежним до української нації? Ні. Треба бути компетентним у питаннях, що таке народ і що таке нація, держава, та як це співвідноситься зі мною, моєю родиною і чи залежить життя й потужність цієї нації від мене? Треба, щоб ми та наші діти знали причину, чому одні народи зникають з карти світу, а інші живуть віками, створюють потужні держави? Що лежить в основі сили одних і слабкості інших? Як у тій дитячій казці про Кощія Безсмертного треба знати, де те яйце, в якому захована голка нашої невмирущості й сили.</p>
<p>І, на моє переконання, в тому й наша біда, що наш ворог це знає, а ми ні. У нашій школі не передбачене вивчення ні етнології, ні націології, тому ми й не усвідомлюємо речей основоположних, найістотніших, які б треба було б розуміти, аби наш ворог не маніпулював нами й не знищував нас зсередини. Бо ж сучасні війни – то не тільки надпотужніша зброя. Хитрий завойовник робить інакше. Він тихою сапою завойовує народи методом інформаційної війни. От, п’ятий рік у нас війна. Скількох вже похоронили й ніколи не повернуться ті молоді, красиві, сповнені життєвих сил хлопці, яким ще б жити та й жити.</p>
<p>А от водієві маршрутного таксі, який щодня перевозить сотні людей, чомусь сумління на чоло не давить, що як на похороні веселитися, так само неприпустимо в такий час, коли ворог нас б'є й катує, крутити по радіо на весь салон російську попсу або ж шансон . Бо ж у цей час не тільки цілодобово стріляють на сході України. В цей час помирає в російській тюрмі ні в чому не винний український режисер Сенцов,  гниють у ворожих катівнях сотні українців. То як можна? Чи думав той водій, що може в салоні автобуса їде вдова чи матір убитого росіянами солдата? Як їй це чути? Тема самосвідомості кожного з нас тісно переплетена з долею України. І це досить широка тема.</p>
<p>Повернімося до мовленого вище. Один і той же історичний ворог як у середньовіччі, так і у ХХ сторіччі починаючи з першої його чверті, неспроста винищив фізично наших українських письменників, художників, священиків, кобзарів, учителів – усіх носіїв українського духу, й, зокрема, хочу сказати і про вчених–теоретиків у сфері націології та української історії.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/08/13/863d513531c463af052e947d90ac9d24.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Степан Рудницький. Фото з мережі Інтернет</div>
</div>
<p>Хочеться згадати про унікальну особистість Степана Рудницького. Мало кому відоме це ім’я. А це наш український вчений, етнолог і географ початку ХХ сторіччя. Береш його праці, читаєш абзац-другий і думаєш: як же просто й мудро, зрозуміло навіть для дитини він каже про складні речі. Подивитися в парку на дерева та порозглядати їх спонукає Рудницький. «Чи знайдете бодай два дерева, абсолютно однакові?» – ставить питання. Звісно, що ні. І вчений проводить аналогію з людьми. Бо як серед дерев нема бодай двох однакових яблунь чи дубів, так і серед людей. Немає навіть двох однакових людей, навіть коли це рідні брати чи сестри, навіть коли близнята – вони також різні. Так він підводить до думки, що кожен з нас, людей, є індивідуум, унікальний і неповторний. А від людей веде до народів. Бо ж те саме стосується й окремих народів. Кожен народ має свої характерні для нього риси. Свій національний характер, свою самобутню й неповторну культуру.</p>
<p>Коли замислитись, то на чому базується туризм? Ми їдемо в інші країни, щоб побачити культуру того чи іншого народу, що витворив той народ в архітектурі, в ужитковому мистецтві, музиці, звичаях і традиціях, кулінарному мистецтві, яку створив інфраструктуру для якісного життя, розвитку й відпочинку людини. У кожного народу все інакше. Саме цією своєю інакшістю ми, люди, й цікаві одне одному. Так само й народи цікаві одне одному тим, що у нас різні ресурси й різні підходи до використання цих ресурсів, у нас різне мислення, різне бачення речей. За Рудницьким, саме це і є унікальністю усіх народів і рас планети Земля, що ми різні, неподібні один до одного, особливі. Всі разом ми і складаємо ту унікальну світову мозаїку, яка цілісно й творить ту гармонію, про яку хіба міг мріяти Творець світу. Майбутнє націй і народів, які творять держави, Рудницький бачив лише у гармонійній співпраці в усіх можливих сферах.</p>
<p>Якщо хтось спостережливий, то погодиться зі мною, що коли людина самодостатня, гармонійна, внутрішньо наповнена знанням, мудрістю, духовністю, вона ніколи не стане нікому заздрити чи зазіхати на добро сусіда. Так і у народів. На переконання Степана Рудницького – немає народів кращих і гірших: кожен має свою особливість, свої здобутки, свої цінності, свій характер. Треба тільки змалку виховувати діток у повазі один до одного, як сутностей унікальних, чим і цінних, вагомих. Те ж саме і у народів, націй. Все просто.</p>
<p>Ось така проста і мудра картина світу, панацея від конфліктів і воєн. Праці українського вченого Степана Рудницького щодо побудови взаємовідносин між народами й державами у 20-х роках ХХ сторіччя видавались масовими тиражами в Празі, де він, професор географії та декан філософського факультету у Вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова, жив і працював, та й у всій Європі, були перекладені різними мовами. Проте ці геніальні думки світ або не готовий був у тій добі сприйняти, або не зрозумів чи не почув.</p>
<p>Конфлікти між людьми розпочинаються там, де один вважає себе вищим, кращим, значимішим від іншого і тим надає собі право глумитися над меншим і слабшим. Так і між народами та націями. Там, де одна раса ставить себе вище над усіма іншими, починається расизм і геноциди. Ми це спостерігали в ХХ сторіччі, чи не найкривавішому за всю нашу історію.</p>
<p>Трагедія Рудницького й інших вчених, які вже на початку ХХ сторіччя застерігали світ від глобальних катастроф, в тому, що світом заволоділа комуністична марксистсько-ленінська ідеологія, яка поставила класи вище над народами й націями та задля підкорення народів пішла на найстрашніший злочин: фізичне винищення національних еліт. Далі за планом було насадження на здезорієнтованих, паралізованих тотальним страхом простих людей ідеології інакшої, потрібної правителям – Сталіну й політбюро задля перемішування в плавильному казані радянської імперії всіх народів – «республік-сестер» і формування особливого типу людини – людини радянської.</p>
<p>Сам Рудницький став жертвою того режиму, бо такі як він були режимові не те, що не потрібні, а небезпечні, тому й приречені на знищення. У 1926-му він на свою біду з Праги повертається в Україну, але вже в рамках СРСР. Кілька років його не чіпають, хоча стежать. У 1929-му — керівник кафедри географії ВУАН, комісії краєзнавства, Музею антропології та етнографії імені Ф.Вовка. А у 1933 — заарештований органами НКВС СРСР і 3 листопада 1937 розстріляний у числі т.зв. «Соловецького етапу» в урочищі Сандармох у Карелії.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/08/13/576a2330f17a1c6cdbaaef4ae643b8ab.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Місце розстрілу Соловецького етапу. На деревах - портрети розстріляних. Фото з мережі Інтернет</div>
</div>
<p>Минуло сторіччя з часу, коли наші теоретики (як С. Рудницький, І. Бочковський, В. Старосольський, М. Міхновський та інші) намалювали нам схему нашого національного й світового щастя, а світ і досі цього не сприйняв, не зрозумів. Світ роздирають суперечності, конфлікти, війни. Як у байці Глібова: «А вищий нижчого тусає та ще й б’є, затим, що сила є…» Наша всесвітня трагедія в тім, що світом правлять особи не завжди мудрі й далекоглядні. Навпаки! Навіть не завжди психічно врівноважені й адекватні. А народи не чують голосу інтелектуалів. </p>
<p>Ми, українці, сьогодні готуємося до 27-ї річниці незалежності нашої держави й не до кінця усвідомлюємо. у якій складній ситуації ми нині перебуваємо. Насправді наша незалежність у великій небезпеці. Тож маємо дуже добре пам’ятати, що з карти світу завжди зникали й зникають далі (історія повторюється!) народи слабкі, недружні, роздрібнені (ворог же діє за принципом «розділяй і владарюй»). А ще народи, в яких наступив суцільний склероз або національне безпам’ятство. Де індивіди керуються лише тваринними інстинктами: щоб було що їсти-пити й ще видовищ не бракувало. Ще важить, у що вбратися, чим похизуватися (авто, дачі, дорогі курорти). А те, хто ми, чиї сини, хто наші предки, яка наша мова, яке наше покликання, куди ми всі разом йдемо, хто нас веде й куди, до чого прийдемо, якщо нічого не зміниться – от у цьому багатьох тисячам, а то й мільйонам наших співвітчизників пам’ять відшибло. Нації, які втратили пам'ять, приречені. Це, на жаль, істина, перевірена часом, плином історії. Про це кажуть теоретики, як минулі, так і сучасні. Дуже не хочеться, аби це сталося з нами, українцями.</p>

Додатково

Джерело

Посилання на джерело

http://

Автор

Перегляди

SEO

Ключові слова

Опис

Редагувати матеріал форма редагування матеріалу

Матеріал

Додатково

SEO

Головне зображення

Публікація

Статус

Оприлюднити

Категорії

Зв’язані матеріали

Теги & SEO

RSS

Підтвердження

В кошик

Langdon's Birthday

Frodo Updated His Profile

Nora Joined Mailing List

Cron Job 254 Executed