RvNews | Dashboard

Матеріал

23:32 27.04.2018 6806

Заголовок

Постійне посилання: https://www.rvnews.rv.ua/post/view/1524861135-rivne-trichi-bulo-stoliceyu

Підзаголовок

Короткий опис

Текст

І якщо про два випадки більш-менш загалу відомо, то про третій варто нагадати і розповісти детальніше, адже відбувалося це весною 1919 року саме в такі квітневі дні. 
Хто цікавиться історією або ж просто до неї небайдужий, знають, що вперше столичний статус Рівне отримало в останні дні березня 1919 року, коли Директорія Української Народної Республіки на чолі з Симоном Петлюрою під натиском Червоної Армії була змушена залишити Київ й рухатися на захід. Ще раз столицею Рівне стало вже  під час Другої світової війни.
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/27/1cd0bb50312ab8677bd7b955e2a11df6.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Володимир Оскілко. Фото з мережі Інтернет</div>
</div>
У той час окупаційна німецька влада визначила місто головним у рейхскомісаріаті, до якого входили частково українські та білоруські землі, а керівником призначила Еріха Коха. Але на цьому проміжку часу відбулося ще одне проголошення нашого міста столицею, тривалістю в один день, яке здійснив генерал-хорунжий Володимир Оскілко.
Стрімка кар'єра молодого командира
Майбутній бунтівник Володимир Оскілко народився у 1892 році в селі Городок, що під Рівним. Після закінчення гімназії та вчительської семінарії працював якийсь час народним учителем у селі Золоте поблизу Дубровиці,  але мирними справами займався недовго - незабаром молодого Оскілка мобілізували у царську армію. Під час Першої світової війни енергійний волинянин дослужився до чину поручика. У бурхливому вирі революційних  подій він теж не загубився. Якийсь час навіть був губернським комісаром російського Тимчасового уряду в Тулі, але згодом повернувся на рідну Волинь, де активно включився в українізацію військових частин і здобув серед солдатів-українців неабияку популярність. За гетьманату Павла Скоропадського командував охороною стратегічного  залізничного вузла у Коростені. На початку 1918 року був призначений комісаром Центральної Ради у Рівненському повіті.
Військово-організаційний талант Оскілка був належним чином оцінений Симоном Петлюрою, і стрімка кар'єра молодого командира продовжилась в армії УНР. У грудні 1918 року Оскілко стає полковником, а вже за два місяці - генерал-хорунжим і командуючим Північної групи військ Директорії, загальна чисельність якої наближалася до 40 тисяч бійців. Варто зазначити, що як генерал армії УНР Оскілко був справді «людиною на своєму місці». Командир всіляко боровся з мародерством, корупцією, казнокрадством та інших вадами армійського життя, не роблячи при цьому винятків навіть для свого найближчого оточення. Водночас генерал-хорунжий пильно стежив за тим, щоб його військо не потрапило під ворожий політичний вплив.
Про неабиякі особистісні якості Оскілка згадував рідний племінник Петлюри Степан - згодом перший Патріарх Київський і всієї України УАПЦ Мстислав, якому в ті роки довелося служити черговим старшиною у штабі Північно-західного фронту: «Там був отаман Оскілко. Дуже цікава людина була, культурна, вольова людина».
Бойові операції Північної групи військ, якою командував Оскілко, переконували у здатності військ УНР перемагати ворога. Водночас він зробив і досить успішну політичну кар'єру, ставши одним iз керівників української партії соціалістів-самостійників.
Рівне було правдивим Содомом...
Події березня-квітня 1919 року змінювались надзвичайно динамічно. Головний Отаман Симон Петлюра прибув у Рівне і визначив місто тимчасовою столицею УНР. За кілька днів сюди добрались і члени уряду. Спочатку Оскілко зрадів прибуттю таких високоповажних гостей. Однак уже через кілька днів швидко розчарувався і видав наказ коменданту Рівного про припинення продажу спиртних напоїв та заборону бальних вечорів. У цьому розпорядженні Оскілко обурено вказував, що «коли ллється кров наших лицарів-козаків... не час займатися веселощами широкої річки тої розваги, якою упивається наше громадянство по театрах, кінематографах, бальних вечорах, ресторанах і кафе, а час тверезої і впертої праці». У своїх спогадах Оскілко пізніше напише: «Рівне було правдивим Содомом... Гульня. Кидання направо і наліво державного гроша йшло без перерви день і ніч...»
12 квітня 1919 року Головний Отаман Симон Петлюра сформував новий уряд на чолі з соціал-демократом Борисом Мартосом. Новий кабінет міністрів мав намір створити в Україні «республіку трудових Рад» і укласти мирну угоду з більшовицькою Росією. Це відразу ж позначилось різким загостренням політичної обстановки в Рівному, адже отаман Оскілко не сумнівався в тому, що «українські більшовики» рано чи пізно доведуть справу до приєднання України до радянської Росії. Як вже досвідчений воєначальник і стратег, Володимир Оскілко не міг не замислюватися над питанням: «Як це все могло трапилося, що армія УНР, яка ще зовсім недавно контролювала більшу частину української території, так швидко відкотилася на Захід, по суті - на маленький клаптик землі, ставши приводом для іронічних висловлювань на кшталт: «У вагоні - Директорія, а під вагоном - територія»? Він розумів,  що владу в держапараті та армії УНР захопюють більшовицькі агенти, і саме їх підривна діяльність і призвела до таких сумних наслідків. 
«Ні!» приєднанню України до радянської Росії 
Блок партій - соціалісти-самостійники, соціалісти-федералісти, народні республіканці, які, як і отаман, бачили в новому уряді «червону загрозу», доручили Оскілку довести Петлюрі їх меморандум про негайну відставку уряду Мартоса. 20 квітня меморандум вручили Петлюрі у Здолбунові, але той прилюдно розірвав цей «історичний документ». Такі кроки опозиціонерів примусили Петлюру діяти більш рішуче. Своїм наказом він усунув з посади начальника штабу Північної групи генерала Агапієва, однак Оскілко не був із цим згодний. І це був уже відкритий виклик Головному Отаманові армії УНР, якого Оскілко вважав людиною безхарактерною і непослідовною, яка потрапила під сильний вплив «зрадників-генералів».
Володимир Винниченко пізніше писав про Оскілка: «...досить енергійний і здібний молодий хлопець, який під час повстання визначився деякими успіхами в боротьбі з гетьманцями. З прапорщика чи поручика він став «отаманом». Це закрутило йому голову. Вся ж система отаманського режиму, безконтрольність і безвідповідальність зробила його маленьким сатрапом на своєму участкові. Він не слухався ніяких наказів ні військового міністра, ні «головного отамана», ні Директорії...» У ніч з 24 на 25 квітня відбулася нарада ЦК партії соціалістів-самостійників, на якій було прийнято рішення: «Доконати державний переворот, усунувши Симона Петлюру як Головного Отамана і Голову Директорії». Мандат на проведення цієї акції вручили отаману Оскілку. Переворот було заплановано на 30 квітня.  
Коли 28 квітня в Рівне прибула віддана Петлюрі військова частина під командуванням отамана Беня, то Оскілко одразу ж відправив її у Дубно.  Головному Отаману увірвався терпець і він передав командування Північною групою більш вірному генералу Желіховському, а Оскілку наказав відправитися у його  розпорядження, на що той відповів відмовою. Тоді Петлюра позбавив Оскілка посади, й отаман, не дочекавшись означеного терміну, завдав удару по «зрадницькій владі» вже вранці 29 квітня.    
Заколот, що тривав один день
Близько шостої години ранку начальник контррозвідки групи Оскілка заарештував голову уряду Бориса Мартоса і замкнув його в арештантському вагоні, який стояв на залізничній станції. Незабаром там же опинилась і переважна більшість інших петлюрівських міністрів. Їхній арешт відбувся легко і безкровно: майже всі міністри не користувались особистою охороною. А ще раніше Оскілко і його штабісти заарештували генерала Желіховського.
На дев'яту годину ранку столиця УНР опинилася під контролем заколотників. Однак арештувати самого Петлюру, який перебував не у Рівному, а на сусідній залізничній станції Здолбунів, оскілківцям у той день не вдалося. Бунтівний отаман чомусь вирішив на певний час відкласти справу арешту Петлюри. Натомість він оголосив Рівне столицею, одразу ж почав формування нового уряду та надіслав до Варшави довірену особу, яка від імені Оскілка мала запропонувати урядові Польщі припинити українсько-польську війну. Учасники державного перевороту вимагали призначити  Євгена Петрушевича, який входив до складу Директорії. тимчасовим президентом усієї України до скликання Установчих Зборів та усунути Петлюру від керівництва військовими справами. Рівненські газети надрукували кілька звернень отамана Оскілка до українського народу, в яких він сповіщав про повалення «влади зрадників», обіцяв селянам віддати землю у приватну власність, а також тверду владу, порядок і спокій. Себе ж Володимир Оскілко оголосив новим «Головнокомандуючим усіма озброєними силами Наддніпрянської України».
Головний Отаман Симон Петлюра тим часом узявся ліквідовувати оскілківський заколот. Спочатку над Рівним з літака розкидали його звернення до козаків і старшин, у якому Оскілка було оголошено зрадником українського народу. А вночі Рівне атакували частини корпусу Січових Стрільців та загони польової варти, підтримані бронепотягом. На десяту годину ранку 30 квітня переворот Оскілка зазнав повної поразки. Усі міністри і воєначальники Петлюри, захоплені заколотниками, після доби арешту були швидко звільнені, хоча соратники радили отаманові Оскілку їх розстріляти.
Самому Оскілку вдалося втекти. Впевнений, що на нього полює контррозвідка Петлюри, отаман постійно переїжджав iз місця на місце. 12 травня отаман здався представникам польського війська.
Ще одна поразка отамана
Якийсь час Оскілко перебував у польському таборі для інтернованих, а потім вигулькнув у Відні. Та надовго він там не затримався. ЦК його рідної партії соціалістів-самостійників у січні 1921 року ухвалив виключити колишнього отамана з партійних лав «за порушення партійної дисципліни і вчинки, направлені на розбиття єдності і сили партії». У «Додатку» до рішення ЦК про Оскілка та його однодумця Мацюка вказано: «До Відня вони вже приїхали не тими людьми, що були в Україні: зарозумілість, жадоба грошей, негація всякої дисципліни настільки великі, що всяка думка, ріжна од їхньої, вважається ними абсурдною (і все це при їх малій освіті і малім життєвім досвіді...)».
Тож у 1921 році Володимир Оскілко повертається до Рівного, де почав видавати газету «Дзвін». А незабаром у нього з'явилася чудова нагода нагадати про себе. Адже саме в цей час волинські українці досить активно перейнялися виборами до польського парламенту. У вересні 1922 року в усіх повітових містах відбулися українські з'їзди, на яких обирали кандидатів до сейму і сенату. Володимир Оскілко, звісно ж, теж поринув у передвиборчу кампанію, створивши Українську народну партію. Колишньому отаманові довелося боротися за голоси виборців з Блоком національних меншин, у якому об'єдналися українці, росіяни, євреї та німці Волині. На передвиборчих зборах і з'їздах, що відбувалися у краї, Оскілко зазнавав одну за одною відчутні поразки - йому закидали намагання розбити українську єдність під час передвиборчої кампанії.
Про його бойові заслуги швидко було забуто, а от про спробу державного перевороту виборці пам'ятали добре. Щоб остаточно скомпрометувати колишнього отамана, його звинуватили в тому, що, тікаючи від Петлюри з Рівного, він захопив із собою армійську скарбівню - понад 50 мільйонів карбованців (на той час - один мільйон 250 тисяч доларів). Сам Оскілко вважав це наклепом, демонструючи документ, підписаний польськими офіцерами, в якому зазначалося, що під час його затримання поляками грошей при ньому було дуже мало. Опоненти Оскілка зазначали, що він «обдурив народ і військо», «знюхався з польськими партіями та польським урядом» і працює серед українського населення в пропольському напрямі.
 Навіть у своєму рідному селі Городок він був змушений тікати з віча від потенційних виборців. «10 жовтня до нас у Городок прийшов з Рівного колишній отаман Оскілко, котрий хотів скликати віче. Але з цього віча нічого ні вийшло. Селяни пригадали Оскілкові ті гроші, що він вивіз до Варшави, та нарешті попросили його йти геть iз села. Так зустрічають і проводжають цього пана майже в усіх селах Рівненщини, бо добре знають, хто він єсть і ким був», - писала рівненська преса.
Зазнавши на виборах нищівної поразки, Українська народна партія Оскілка зовсім утратила авторитет серед населення.
А 19 червня 1926 року в селі Городок Володимир Оскілко був убитий.
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/27/b252fac5976bf8be913f79ddc2e42707.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Фото з мережі Інтернет</div>
</div>
Після видання чергового номера газети «Дзвін» він повернувся з міста в Городок, де мешкав із сім'єю. Після вечері, близько одинадцятої вечора, сидів з дружиною у їдальні, коли з відчиненого вікна несподівано пролунав один постріл. «Скритовбивець», як писала оскілківська газета, виявився вправним стрільцем і, «поціливши прямо в серце, скориставшись з темної ночі, втік». Для того, щоб зробити такий влучний постріл, вбивця вибрався до вікна на другому поверсі по ринві. Хто так професійно зробив свою чорну справу, невідомо. Польські слідчі, які займалися розслідуванням, дійшли висновку, що Оскілка вбито більшовицьким агентом.
Існує також версія, що цей замах - справа членів Української військової організації, які не могли йому пробачити прислужництва польській владі, з якою Володимир Оскілко «лояльно співпрацював».
Похований отаман у с. Хотинь Рівненського району.

Додатково

Джерело

Посилання на джерело

http://

Автор

Перегляди

SEO

Ключові слова

Опис

Редагувати матеріал форма редагування матеріалу

Матеріал

Додатково

SEO

Головне зображення

Публікація

Статус

Оприлюднити

Категорії

Зв’язані матеріали

Теги & SEO

RSS

Підтвердження

В кошик

Langdon's Birthday

Frodo Updated His Profile

Nora Joined Mailing List

Cron Job 254 Executed