RvNews | Dashboard

Матеріал

07:28 11.04.2018 4758

Заголовок

Постійне посилання: https://www.rvnews.rv.ua/post/view/1523420937-yuna-rivnyanka-stvorila-v-oseli-svogo-pradidusya-rodinniy-muzey

Підзаголовок

Короткий опис

Текст

У свої шістнадцять Вікторія Ушарук створила власний родинний музей у прадідусевій хатині, який назвала «У Вікторії та Тараса» і протягом двох останніх років видала п’ять поетичних збірок!
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/bde0971155013194b720569e1e84cce4.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Вікторія Ушарук. Фото з родинного альбому</div>
</div>
 
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/5cf4c570e3f9137e3d6756faa266b9d2.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Обійстя в Ульбарові</div>
</div>
 
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/6f49bbcf4902f7bb92e80fc3f45e48f0.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Квіти - це невід'ємна частка всього музею</div>
</div>
– Ми своє обійстя в селі Ульбарів Дубенського району облаштовували усією родиною, адже спершу створили там склад. Пригадую себе ще зовсім маленькою, і саме тоді бабуся Валентина Олексіївна, коли я йшла до сну, розповідала мені різні родинні історії, а жили ми вже у новій хаті, та обіцяла, що обов’язково із тієї старенької створимо казковий дім, облаштуємо його і прикрасимо.
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/edd2376c3aa42aacd78edb9d9d3e3fcd.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Вікторія і Тарас (дідусь). </div>
</div>
Дідусь Тарас, наслухавшись усіх цих обіцянок, одного дня сказав, що негоже, щоб це було лише мрією, треба вже щось робити. Взяв тачку й поїхав за крейдою і глиною, щоб позашпакльовувати щілини між колодами, бо їх уже утворилося чимало. А ті колоди великі такі, діаметр однієї сягає більше сорока сантиметрів. Та й шашель їх трохи поточив. То треба було дати раду.
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/578572c78daa4ab1d5223d0601adfe36.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">А довкола будинку - червоні маки...</div>
</div>
– Коли ж цей дім був побудований?
– Понад півтора сторіччя тому!
- Як виглядає ваша старенька оселя?
– Хатина доволі простора, хоча і має дві кімнати. Одна відведена під музей, а інша слугує як комірчина. Мама, Світлана Володимирівна, білила будинок, пічку обмазувала глиною, а та взяла й потріскалася наступного дня. Усім так було образливо. Але ми переробили роботу і все стало гаразд. Я розфарбувала піч гуашевими фарбами – мала кілька готових трафаретів та чимало своїх ідей. Ото взяла пензлі та й зробила її такою різнокольоровою, намалювавши на ній старовинні українські орнаменти. А сама хатина біло-рожева.
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/fb5062b49e375f8d862e325120b78280.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">В хаті-музеї</div>
</div>
– А якою є та родинна кімната? Розкажіть нам про неї трішки.
 – Такою затишною! У ній стоять два великих дубових ліжка, застелені вишитими простирадлами і сила-силенна вишитих подушок лежить на них. Стіни завішані картинами моєї прабабусі, які вона вишивала власноруч хрестиком та гладдю. Серед них є навіть Богородиця! А ще ми маємо одну стареньку ікону, яку створили в позаминулому сторіччі, вона в куточку зберігається. Ця святиня нещодавно обновилася. Уявляєте? Раніше фольга у ній внизу була покрита якимось синьо-зеленим нашаруванням. Схоже чимось на окислення. А одного дня цього окислення не стало і фольга знову чисто-срібна.
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/03ba8917fce61d586ce7c77dfd2a85d8.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Піч у хаті-музеї</div>
</div>
- Які ще цікаві експонати живуть у вашому музеї?
– Є у нас нетиповий портрет Тараса Шевченка. На ньому поет зображений без головного убору. Збереглися автограф художника Красицького і дата написання роботи – 1938 рік. Маємо також старовинний коловороток, якому більше сотні років, але він і донині робочий, на ньому можна ткати полотно. І багато-багато світлин із сімейного архіву. Здебільшого вони зберігаються у рамах під склом на великому столі. Ситцеві фіранки на вікнах покроєні та оздоблені моєю мамою.
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/52775ffd35a47f767d94518294fb7d33.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Старий коловороток</div>
</div>
– У Ваших поезіях чимало говориться про аромат. А чим пахне вам ваше родове гніздо? 
– Пахне? Аромати для мене ніколи не бувають чисто ароматами. Вони для мене асоціюються з почуттями, подіями. Зайду до господи і одразу відчуваю запах віків, історії і своє натхнення. Я у цій хатині вірші пишу. А ще з її вікон видніється ульбарівський храм. То моє святе місце. Все мені тут таке рідне…
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/e2196cf17f8788bc83ebeba0986fb95a.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Фото В. Ушарук</div>
</div>
***
Кожна людина має свій запах:
Хтось пахне квітами,
Хтось – шоколадом,
Від когось за метр несе бензином,
Хтось ніжним ароматом сонця чарує,
Когось не здивуєш запахом миру,
А від когось димом та війною чути…
 
Чиясь душа несе у собі спокій,
Чиясь – ураганом болю сповнена.
Когось видають сумні блакитні очі,
Когось дивує ясний розум.
 
Кожна людина –
Частинка цілого світу.
 
Заплющивши очі лиш на хвилину –
Ти бачиш свого океану глибини.
 
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/b3b65784292c03366de2ab05dce59efa.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Вишивані картини</div>
</div>
– Чи проводите екскурсії? Адже це справжнісінький етнографічний музей однієї непересічної родини. До того ж він має навіть назву «У Вікторії та Тараса».
– Наразі лише односельчанам. Адже мало хто знає про нього.
- То може нам зробити рекламу?
– Я не проти.
- А що Ви зможете запропонувати туристам?
– Ночівлю у старовинній хатині, якій вже понад півтора сторіччя. Приготування українських страв у гарній печі, на якій, до речі, можна також погріти спину та й, зрештою, поспати. Ще – зайнятися ткацтвом домашнього полотна, попрацювати на коловороті. Мати сніданок, обід і вечерю за великим сільським столом. Прохолоду – в літні спекотні дні, гарні краєвиди, кумедні історії бабусь Соні та Люби. З ними навіть лірику можна почитати.
– А взимку?
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/eea14adff4310e081af45ae8f354cf73.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Ікона, яка сама оновлюється</div>
</div>
Ой, взимку там багато снігу, треба стежки розчищати, дрова до грубки носити, піч топити.
- Пироги пекти, вареники ліпити, сало смажити, хату мести, воду носити, чоботи сушити і книжки читати, бо ж Інтернету там нема.
Вікторія сміється.
– Узимку ми зазвичай там не живемо, хоча… Треба все добре обмізкувати.
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/8f0cf6053c7f0d874d42fddbc0f1e3fc.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Поетичний дебют Вікторії Ушарук.</div>
</div>
 
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/965e6408913ea8cf4c75f1f951e0ea8c.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Інтерв'ю. Фото, надане В. Ушарук</div>
</div>
 
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/514b0303379cc97c981ec1fb01ccccc1.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Презентація збірки "Вірність між рядками". Із Віталієм Власюком</div>
</div>
- У Вас такий вдалий літературний дебют. Ви маєте досвід написання поезій. Можливо, Вам започаткувати у Вашому музеї бодай одноденні літературні читання чи якість мистецькі бієнале? Не думали над цим?
– Ви мені сьогодні стільки ідей подали!.. Цікаво, треба поміркувати над цим.
– Подумайте. Вам є що запропонувати людям.
– А дідусь у дворі нашого дому ще поставив мангал. Ми шашлики там смажимо. І садок навколо росте такий великий! Вишні, груші… У нас родять найсолодші у селі груші, – справжнісінький мед!
– Переконали – збираємо валізи і вирушаємо до села Ульбарова, що на Дубенщині.
– Наше село відоме своїми людьми. Саме тут народився і виріс Борис Возницький, академік, Герой України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, експерт ЮНЕСКО.
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/057ba213828c5df8c2a35d9d589bc9d7.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Вікторія з бабусею Валентиною Олексіївною. Фото з родинного альбому</div>
</div>
… Тримаю в руках першу книгу юного дарування. На обкладинці світлина Миколи Величковського, на якій видніється пагорб та маленька блакитна церква під сріблястим дахом, котра заховалася в обіймах зелених шатів ульбарівських дерев. Небо блакитно-сіре, видно, що готується до зустрічі з грозою. І напис: «Сонце в моїх долонях». 
– А сонечко де? – цікавлюся у Вікторії.
– Оскільки фото зроблене між нашим будинком-музеєм і церквою, то сонце саме тут, у цьому домі, в цій церкві й у цій відстані між ними, серед квітів, які оселилися у сільській траві. А ще у наших словах, думках, молитвах, які теж живуть і у домі, і у церкві, – зізнається Вікторія і геть світиться від щастя.
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/af8b76b16fa7848903fff42d582e081d.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Вікторія Ушарук</div>
</div>
– І у Вашій усмішці… 
Вікторія розгортає книгу і читає:
Сонце в моїх долонях. –
Сонце на війні.
Сонце – мов теплий сонях.
Сонце… Весь світ у вогні.
 
Небо у твоїх очах.
Небо на війні.
Небо у твоїх очах.
Небо… У крові…
 
Земля – у їхньому серці.
Земля – на війні.
Земля у їхньому серці.
Земля… Життя – у сні…
 
Мир – у наших надіях.
Мир – берегти.
Мир у наших надіях.
Мир… Бо всі ми – брати!
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/900f621390be16c4b8139586cfd7f98a.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Веселка в Ульбарові. Фото В. Ушарук</div>
</div>
– З кого чи, можливо, з чого все почалося?
– Із мого тата, Олексія Юхимовича, я вся в нього. Він грав на багатьох музичних інструментах, обожнював книги, багато читав, без книг просто не уявляв свого життя. Багато – означає перечитані абсолютно усі книги в бібліотеці на Степана Бандери, поблизу якої ми колись жили. І писав. Писав вірші, котрі присвячував моїй мамі… Коли його не стало, а тато помер чотири роки тому після інсульту, я знайшла ці рукописи і бережу тепер як щось дуже цінне.
– Вони у Вас?
– Звичайно! Нікому їх не віддам. Це ж татове! Я завжди любила писати шкільні твори. Любила настільки, що коли віддавала їх вчителю на перевірку, то просила дозволу переписати собі, щоб зберегти. Або коли залишалася сама вдома і було трохи вільного часу, то ніколи не бігла до телевізора, мені він був нецікавий, а сідала за стіл і починала писати. А що мене надихає писати? Абсолютно усе! Можу подивитися на годинник і написати вірша.
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/44347e0dc09e42821c48c02c4b2648c6.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">У колі рідних. Фото з сіс мейного альбому</div>
</div>
– Це одна із метод Тетяни Іванівни Горбукової, яка рекомендує написати про звичайнісінький предмет так, як ніхто цього у світі не робив.
– Знаю. Але мені не завжди вдається написати на замовлення чи тоді, коли дають завдання. Пишеться тоді, коли пишеться всередині тебе, коли воно звучить у тобі голосніше, аніж твій власний голос і ти просто не можеш його не записати на папері. Полюбляю писати, слухаючи музику. От звучить якась композиція, я вловила її ритм, і складаю вірші під цей ритм. Вдається! А ще – ви не повірите, надихають мене англомовні пісні. Досить часто їхній зміст народжує в моїй душі нові образи, почуття. Але якщо мені скажуть написати про стіл, то я сумніваюся, що у мене щось путнє вийде.
– Різними бувають столи. Наприклад, парти у школі. Досить часто вони мають поважний вік – кілька десятків років, а також величезну кількість нашарувань фарби та сотні написів, видряпаних невихованими учнями, от тоді ці шкільні парти стають цікавими навіть науковцям. Люди дисертації захищають на подібні теми. А Ви кажете, столи… Скільки секретів, ароматів, розмов, кулінарних рецептів і військових таємниць тримають у власних спогадах домашні і службові столи. До них варто прислухатися казкарям.
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/958c6fc57f683c211a1f529ffe9a80a0.JPG" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">В день інтерв'ю. Фото Олени Медведєвої</div>
</div>
– Гаразд, буду. Адже моя перша робота – саме казка. Про буйногривих коників. Інколи сяду, перечитаю свій вірш, розкритикую – як таке можна було написати? А потім мине трохи часу, знову перечитаю його і зізнаюся сама собі – тож добре, чому ти така прискіплива?
– Від чого це залежить?
– Від настрою, напевно, від літературного росту, самооцінки. Раніше відчувала дискомфорт, коли досвідчені літератори читали власні твори, а після них мені доводилося читати свої. А потім збагнула – кожен пише по-своєму, кожен пише про своє, і так, як уміє, розуміє, відчуває. Тому заспокоїлася.
– Згадала випадок, коли молодих композиторів на одному престижному конкурсі спершу просили заграти твори Генделя, Паганіні, Гайнда, а потім свої. Багато хто, відчуваючи дисонанс у душі, не міг вдало виконати власну музичну композицію. В результаті вони не посідали якихось перших місць і на них не звертали уваги фахівці. Перемагали композитори зі сталевими нервами та стійкою психікою. І, звісно, із нормальною самооцінкою.
– От Вам доказ того, про що ми щойно розмовляли.
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/280411bc92f0dc53b19c517d0d5eb74f.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Фото з родинного альбому</div>
</div>
– Окрім літератури чим ще захоплюєтеся?
– Дуже люблю театр. Досить часто ходимо на вистави до нашого драматичного театру із друзями чи мамою. Мені так цікаво стежити за грою акторів! Так важливі мені ці живі емоції!
– Підозрюю, що вибираєте Ви місця у партері.
– Так, звісно. У театрі все по-справжньому. Це ж не кіно, де тебе з актором розділяє скло монітора. Нещодавно сама почала грати. На сцені Палацу дітей та молоді ми хочемо поставити виставу, у якій я зіграю роль вимогливої вчительки.
– Вітаю!
– Дякую!
- Ви екстраверт?
– І так, і ні. Мабуть на п’ятдесят відсотків екстраверт і на п’ятдесят відсотків інтроверт.
– У школі яким предметам надаєте перевагу?
– Англійській мові. Я її дуже люблю! Нещодавно з друзями побували на концерті англомовних музичних гуртів, то саме англійська допомогла мені познайомитися із музикантами, підтримати розмову і, навіть, отримати паличку барабанщика! Захоплююся творчістю Джонні Деппа і ним, як людиною, а ще я співаю…
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/900118a8d30bffaa2085d50e3436e85e.jpg" alt="null" /></div>
 
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/e512b62fa8a5b23d054d17e9638d45c4.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Вікторія любить подорожувати...</div>
</div>
– І, зрозуміло, читаєте англійські книжки.
– Так. Класику я читаю мовою оригіналу. Так, скажімо, свою улюблену казку Льюїса Керрола «Аліса в країні див» перечитала кілька разів лише англійською, Артура Конан Дойла «Записки Шерлока Холмса» теж перечитую тільки англійською. Сміється. Зізнаюсь, Шерлок – це моє кохання! Поезію Шекспіра та інших зарубіжних авторів теж читаю англійською.
– Чи пишете вірші англійською?
– Так, маю трохи і таких віршів. Ось нещодавно написала «Ghost of your summer», що в перекладі української звучить як «Привид твого літа». Своє професійне життя мрію пов’язати  із цією мовою, тому вступатиму на факультет іноземних мов до столичних чи львівських вишів.
– Вікторіє, якби у Вас була можливість відкрити якийсь цікавий заклад у місті, бо в селі Ви вже маєте один. Щоб це було?
– Тематична кав’ярня. Очевидно, музична в готичному стилі. У ній звучала б найрізноманітніша музика. І продавалася б там кава за доступними цінами. А ще – мала б ця кав’ярня одну велику перевагу над іншими. У ній був би мініатюрний готель для тих, хто з якихось причин опинився без даху над головою. Людина могла би зупинитися у ній на кілька днів, доки вирішувала свої житлові питання.
– Що для Вас ніжність? Бо що таке доброта я зрозуміла із Ваших слів, дій та мрій. 
– Це не гарні слова, а вчинки. Маленька дрібничка, обійми, погляд, легенький дотик.
– Віра, надія, любов. Для Вас це рідні сестри?
– Так, це пов’язані між собою поняття. Без віри немає людини, якщо вона не вміє вірити, значить, вона не людина. Надія – це та частинка душі, яка, як кажуть, завжди помирає останньою. Коли зникає віра, на допомогу приходить – надія. А любов – це те, що живе вічно!.. Хочете прочитаю Вам свій улюблений вірш? Я написала його після численного слухання музичних творів «Океану Ельзи». Обожнюю Вакарчука.
– За що? 
– За щиру творчість.
– Хочу. Читайте. 
– ***
Самотня –
У своїй двокімнатній квартирі,
На своїй маленькій кухні –
Готуєш сніданок
На одну персону.
Ключі десь під ліжком
Загубилися.
Із ними – парфуми
Твого літа.
Фіранки щільно сховали
Осінній пейзаж,
Вберігають тебе від світла.
Двері, замкнені
На усі чотири замки,
Більше не пустять Його
У твій замок,
Не дозволять вкрасти
Із затишку помаранчевих пледів
Та чорних плеєрів,
Де Океан Ельзи
Розлився по всьому тілу
Й потопив Твого корабля
Перед самісіньким портом.
Твоя зима вже так близько,
Саме Твоя.
Уже чекає на порозі з валізами
Чистого, холодного снігу.
Точно такого ж,
Як той, що в Твоїх очах.
ЙОГО вже нічого не впустить,
Йому вже ніхто не скаже,
Що у війні, котру створили не ви,
Вона віддала своє життя.
– Вікторіє, Вам поталанило на початку свого життєвого шляху одразу знайти себе в літературі.
– Я також про це думала. А ще… Мені інколи так хочеться почитати свої вірші тату, розповісти йому про свої досягнення… Коли він працював у Чехії, я робила це у скайпі. А потім його не стало. Дівчина витирає сльози.
– Він пишається Вами! Звідти, з неба, видно набагато краще.
– А знаєте, тато зі мною завжди. Досить часто він приходить до мене уві сні. Якщо він сумний – значить я можу захворіти чи щось прикре може статися, а коли усміхається – у мене буде якась перемога, щось приємне і радісне. Ось нещодавно тато приснився мені вночі з четверга на п’ятницю і так довго усміхався! Того ж дня зателефонували Ви і запропонували мені зустрітися, щоб записати інтерв’ю.
– Приємно, що нашій розмові передував такий добрий сон.
– Авжеж.
– А Ваша мама, Світлана Володимирівна...
– Вона медсестра, працює в лоркабінеті в поліклініці на Драгоманова.
– Не так давно там у фойє розмістили невеличкий іконостас. Помітили?
– Так. Але для мене святе місце – це церква в моєму селі Ульбарові, дуже стара і дуже проста, спокійна, де не треба платити за все. Ти можеш туди зайти без грошей і просто постояти, помолитися, тобі ніхто не скаже – плати за те і за те, одразу, як тільки увійшов до храму. Мені дійсно там добре. Відштовхують ті церкви, де багато золота і грошей. Це вже не церкви. Їх не назвеш святим місцем, а тільки купленим.
– А що для Вас святе місце?
– Місце, куди люди ідуть із чистим серцем, де з них не вимагають плату за те, що вони хочуть помолитися… Святе місце – це там, де людина відпочиває з Богом, де вона стає ближче до нього.
– А як звати священика у Вашому селі?
– Його нещодавно перевели із Дубна, то я, напевно, одразу і не пригадаю імені. А от попередника звали Тарасом, як і мого дідуся. Він мені нерідний по крові, але найріднішого дідуся годі і шукати. Завжди мене захищав, коли бабуся з мамою сварили і казав: «Та вислухайте ви дитину, побалакайте з нею спокійно». Завжди-завжди допомагає. Дідусь Тарас Володимирович ходить пішки на роботу (ми живемо в районі Луцького кільця, а працює він на вул. Вербовій), аби тільки зекономити і віддати мені ці останні 10 гривень, щоб я поласувала чимось смачненьким у школі чи проїхала на маршрутці. Іду, бувало, гуляти з подругами, а він кладе гроші у руки і просить, щоб я їх взяла, запевняючи, що вони мені треба більше, ніж йому. Я спершу беру, а потім тихцем повертаю у його гаманець і швиденько вибігаю з дому. Насправді, це йому вони потрібні більше ніж мені.
 Вікторія знову витирає сльози, а потім усміхається.
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/04/10/67bdc1810b201428ce2ec82d7084dd99.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Вікторія</div>
</div>
 
Розмовляла Олена Медведєва
12 лютого 2018 року
<ol>
<li>PS. Досягнення Вікторії Ушарук поза стінами ЗОШ I-III ступенів № 20 міста Рівного:</li>
</ol>
– п’ять власних книг: «Сонце в моїх долонях», «Вірність між рядків», «Вже й у джерелах кров, а не вода…», «Буде воля… Буде правда… Будемо народом…», «Війна між світами»;
– участь в літературній секції МАН;
– заняття в «Поетарху» Рівненського Палацу дітей та молоді;
– участь у всеукраїнському конкурсі «Об’єднаймося, брати мої» - перші місця у міському та обласному етапах, теперішнє очікування результатів на всеукраїнському етапі;
– перемоги в літературних конкурсах «Перло многоцінне»;
– гра у виставі на сцені Рівненського Палацу дітей та молоді;
– навчання в англомовних таборах;
– звучання поезій на обласному радіо;
– публікації в газетах «Вісті Рівненщини», «Скриня», «Дзеркало плюс»;
– співпраця із відомими рівненськими письменниками – Миколою та Любов’ю Пшеничними;
– виступи у Дубенській районній бібліотеці, у військовому госпіталі, у тронній залі Дубенського замку.

Додатково

Джерело

Посилання на джерело

http://

Автор

Перегляди

SEO

Ключові слова

Опис

Редагувати матеріал форма редагування матеріалу

Матеріал

Додатково

SEO

Головне зображення

Публікація

Статус

Оприлюднити

Категорії

Зв’язані матеріали

Теги & SEO

RSS

Підтвердження

В кошик

Langdon's Birthday

Frodo Updated His Profile

Nora Joined Mailing List

Cron Job 254 Executed