RvNews | Dashboard

Матеріал

09:35 04.03.2018 3913

Заголовок

Постійне посилання: https://www.rvnews.rv.ua/post/view/1520148944-pane-hudozhniku-a-de-zh-tvoya-mogila-sogodni-4-bereznya-den-pam-yati-nila-hasevicha

Підзаголовок

Короткий опис

Текст

<h3><strong>Є тільки хрест у полі, груша та криниця, котрі пам'ятають твою смерть і нагадують про чиюсь чорну зраду...</strong></h3>
<blockquote><span style="color: #800000;"><strong> </strong><strong>Н</strong><strong>езадовго до своєї загибелі Ніл Хасевич писав  </strong><strong>у</strong><strong> бункері на хуторі біля села Сухівці на Рівненщині:</strong> <strong>«Державна безпека вже знає, хто криється за псевдо «Бей-Зот», а мої земляки-селяни не знають... Я хочу, щоб знали вони і знав увесь світ. У своєму житті я, здається, втратив уже все, але як довго буде залишатися бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися з ними зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка (інвалід), б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива... Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються...»</strong></span></blockquote>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/03/04/5acdc09414727e765983f31482e29851.JPG" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Ніл Хасевич. Автопортрет 1945 р. </div>
</div>
<p>Понад десять років Ніл Хасевич перебував у підпіллі. Тривалий час органи МГБ були безсилі, їм не вдавалося натрапити на слід художника. Однак прикрий випадок вивів таки емгебістів на місце перебування патріота: в одному з захоплених бункерів вони виявили необачно не знищені зашифровані документи – оунівський «грипс» (записку). Зрештою їм удалося прочитати повідомлення про переправку запасу паперу та вишневого дерева для виготовлення кліше. Так вийшли на останній прихисток митця. 4 березня 1952 року емгебісти оточили хутір. Коли пролунала команда здаватися,  у відповідь пролунали постріли... Бункер було закидано гранатами... Так нескорено, зі зброєю в руках, загинув Ніл Хасевич... Тіла героїв для остраху місцевого населення кілька днів лежали в Клевані. До цього часу ніхто не знає, де твоя  могила, пане художнику, аби  прийти, згадати тебе добрим словом, покласти квіти. </p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/03/04/0cd99ad93448368754ded4717a738421.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Тіла постанців, серед яких один без ноги (під числом 1 - Ніл Хасевич), кілька днів отак лежали у Клевані на пострах живим. Фото з мережі Інтернет</div>
</div>
<p>То хто ж він такий, цей художник, олівця та різця якого боялися більше ніж автомата чи гранати?..</p>
<h3>«Малюнок є правдою абсолютною...»</h3>
<p>У тінистих волинських лісах, де звивається річка Горинь, розкинулося мальовниче село Дюксин Костопільського району. Саме тут 13 листопада 1905 року (деякі історики стверджують, що 25 листопада) в родині диякона Антона Хасевича народився третій син, якого назвали Нілом. Сім'я була бідною, і батько  не підтримав  потяг дитини до малювання, а вирішив віддати сина до Житомирської духовної семінарії, щоб той мав змогу згодом мати свій шматок хліба. Перші ази малярства Ніл Хасевич здобув у  майстерні іконописця.  Згодом  вступив до Рівненської української гімназії.</p>
<p>Це був один із найтрагічніших періодів у житті майбутнього художника:  підвода, якою він разом iз матір'ю їхав на навчання  до Рівного, на залізничному переїзді  потрапила під потяг. Ніл втратив ліву ногу вище коліна, а його мати Федотія Олексіївна загинула. Ставши калікою в такому ранньому віці, хлопець не замкнувся в собі, а й далі продовжував студіювати науки. За компенсацію, яку виплатила  йому французька компанія, що володіла залізницею, Ніл Хасевич зміг навчатися у Варшавській академії мистецтв.  У 1926 році його зарахували вільним слухачем, а в 1930 році, завершивши матуру,  Хасевич став повноправним студентом. Майбутній художник не міг зупинитися на одному мистецькому напрямі, а прагнув охопити все відразу. Спочатку студіює малюнок і малярство в майстерні професора Мечислава Котарбінського та факультативно декоративне ткацтво у професора Чайковського. Якийсь час намагався знайти себе у педагогіці, але згодом обирає факультет графіки, де викладав відомий польський графік Владислав Скочиляс.</p>
<blockquote>
<p><span style="color: #800000;">Наш земляк <strong>Петро Мегик</strong>, який теж студіював тоді у Варшаві, так згадує про Хасевича: «...Невеличкого зросту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги – дерев'яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза... Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда... Рисунки ж його свідчать про неабиякий мистецький хист. Міркуємо, що при тій здібності до систематичної праці, яку посідає Хасевич, кар'єра в мистецтві йому забезпечена».</span></p>
<h3>За картину "Прачка" художник Ніл Хасевич отримав відзнаку Ватикану</h3>
</blockquote>
<p>Уже 1931 року студент Варшавської академії мистецтв Ніл Хасевич за написану картину «Прачка» отримав відзнаку Ватикану. Його дипломною роботою стало зображення Святого Володимира, викликав захоплення і портрет Мазепи. На жаль, ці картини не збереглися. Про нього вже у 26-річному віці згадується в Українській загальній енциклопедії: «Ніл Хасевич – український маляр, член-засновник мистецького згуртування «Спокій». Напрями творчості: краєвиди, портрети, мертва натура, писанки, мотиви сільського будівництва».  Загалом за 1931-1944 роки роботи художника експонувалися на 35 виставках. Їх бачили у Львові, Варшаві, Празі, Берліні, Чикаго, Лос-Анджелесі та інших містах світу.</p>
<p>Молоді художники, які об'єдналися навколо мистецького гуртка «Спокій», намагалися піднести українське мистецтво до загальноєвропейського рівня. У «Спокої» була своя бібліотека, відбувалися дискусії, діяли курси малярської технології. Ніл Хасевич  був одним із засновників гуртка, яким опікувалися такі видатні постаті, як митрополит Шептицький та письменник Юрій Липа.</p>
<p>У 1935 році, після завершення навчання у Варшаві, не побажавши прийняти польське громадянство, яке йому пропонували,  Ніл Хасевич повертається у рідне село.  У 1939 році у Варшаві вийшов у світ альбом «Книжні знаки Ніла Хасевича», в якому автор показав себе оригінальним майстром мініатюрних робіт. Роздумуючи про специфіку мистецтва, український художник писав: <span style="color: #800000;"><strong>«Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди... Це єдина мова, якою можна висловити все...» </strong></span></p>
<h3>«Я воюю з ворогом силою мистецтва»</h3>
<p>На початку війни Ніл Хасевич деякий час працював як художник-графік у рівненській газеті «Волинь», яку редагував відомий письменник Улас Самчук. А ще виступав мировим суддею у райцентрі Деражне. Власне, на цю посаду погодився лише, щоб допомагати землякам. Проте, як тільки переконався, що німцям, як і більшовикам, самостійна Україна не потрібна, що вони дбають тільки про свої окупаційні інтереси, став до лав Української Повстанської Армії. Він став близьким другом Клима Савура (Дмитра Клячківського) – командира УПА-«Північ».</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/03/04/ef151a367ef1ae48c09b2291188b2c3b.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">З дереворитів Хасевича</div>
</div>
<p>Як член крайової референтури пропаганди Ніл Хасевич працював у редакції журналу «До зброї», випускав різні брошури, листівки. У 1943-44 роках художник виконав знаменитий цикл «Волинь у боротьбі», присвячений героїці повстанського руху. Вміщував графічні карикатури у підпільному гумористичному виданні «Український перець», створював композиції плакатно-агітаційного характеру – «За самостійну соборну державу», «Воля народам, воля людині», «Слава Україні! Героям слава!». Ці плакати були надзвичайно популярними серед повстанців. Якось Ніл Хасевич сказав: <span style="color: #800000;">«Я не можу стріляти з автомата. Зате в моїх руках інша зброя - різець і липова дощечка. Я воюю з ворогом силою мистецтва».</span></p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/03/04/8af6d5be730576a75b022cad01c2c06a.JPG" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">З дереворитів Хасевича</div>
</div>
<p>Поміж іншого Хасевич робив олівцем замальовки з натури під час проведення окупантами страт та екзекуцій місцевого населення, щоб залишити нащадкам пам'ять про злодіяння ворогів. Роботи, виконані в надзвичайно важких умовах, стали основою альбому художника «Графіка у бункерах УПА», що був виданий у 1952 році у Філадельфії.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/03/04/e1e512a44532cd2857de3a4447a70c05.JPG" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Повстанський бофон. Худ Н. Хасевич)</div>
</div>
<p>Не менш важливою ділянкою роботи Ніла Хасевича була розробка ескізів орденів та медалей, інших нагород УПА, а ще паперових грошей – бофонів. Про них пам'ятає хіба що старше покоління, яке пережило війну. У нелегкі повоєнні роки інформація про бофони була засекреченою і надійно осідала в архівах НКВС-КДБ.  Бофони - це однобічні грошові документи або квитанції із символікою та відповідними написами: «Бойовий фонд ОУН», «Визвольний фонд ОУН» та іншими, які від імені керівництва руху опору видавалися населенню як боргові розписки за внесені добровільно або реквізовані кошти у вигляді грошей, продуктів харчування, одягу тощо.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/03/04/63de76d61050b375103b8c246cea1ffa.JPG" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Повстанський бофон. Худ. Ніл Хасевич</div>
</div>
<p>Використовували їх і в агітаційно-пропагандистській роботі підпілля. Перші такі документи з'явилися у Галичині, а з 1943 року набули поширення на Волині та Рівненщині. Цікаво, що побутували вони на території, котра сягала рівня середньоєвропейської держави й функціонували досить тривалий період. У 1945-46 роках командування УПА-«Північ» випустило «волинську» серію бофонів. Їхнім автором був Ніл Хасевич. Бофони художника випускалися номіналом 10, 25, 50, 100, 200, 500, 1000 карбованців і слугували своєрідним мистецьким еталоном для інших підпільних художників-графіків. До речі, Хасевич створив і підпільну художню школу, де навчав здібну молодь з Волині.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/03/04/a0bb173cf2be2ec4351276a93c34a718.JPG" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Графіка на бофоні авторства Н. Хасевича</div>
</div>
<h3>П'ять кілограмів паперу та вишневе дерево</h3>
<p>Плакати, летючки, гасла, що з'являлися з-під руки Зота, Бея, Старого (псевдоніми Ніла Хасевича), не давали спокою радянській владі. У 1947 році в перестрілці з опергрупою НКВС загинула зв'язкова одного з підрозділів УПА,  яка пробиралася до Луцька. У неї знайшли дві книжечки Хасевича – «Дереворити» та «Книжні знаки», які пролежали в архівах Волинського КДБ 45 років.</p>
<p>Самого Хасевича шукали, проте безуспішно: до 1952 року слідів не знаходили – художника  добре сховали побратими. Для зручності пересування вони виготовили для Хасевича навіть спеціальний велосипед. Врешті, з Москви в усі управління КДБ західних областей України  були розіслані фотокопії альбому «Волинь у боротьбі», що потрапив до рук енкаведистів. Мабуть, надто сильно він дошкуляв, якщо наказ знайти й знешкодити його автора збуло віддано самої Москви.  Керівником операції призначили тоді капітана Бориса Стекляра. </p>
<p>У книзі «Со щитом и мечом», що побачила світ у 1988 році у львівському видавництві «Каменяр», нарис відомого московського кадебістського літератора Теодора Гладкова «Прийшов із війни лейтенант» призначався для прославлення одного з чекістів – Бориса Стекляра. А втім саме завдяки хизуванням-одкровенням у цій книзі й знаємо не лише ім’я вбивці, а й вагомі деталі щодо останніх хвилин земного шляху українського художника Ніла Хасевича.</p>
<blockquote>
<p><span style="color: #800000;">Борис Стекляр добре пам’ятає травневий ранок 1951 року, коли отримав, очевидно, найнезвичніше для себе завдання: «Це «добро» нам прислали із Москви, – пояснив полковник. – Суть справи полягає в тому, що цей альбом з провокаційною метою нині широко розповсюджується на Заході. Його підкидають у посольства, журналістам-міжнародникам, делегатам сесії Генеральної Асамблеї ООН... Нам доручено терміново розшукати автора альбому і покласти край його антирадянській діяльності».</span></p>
</blockquote>
<p>Спеціально створеній опергрупі допоміг випадок: в одному із захоплених бункерів знайшли зашифровані документи – грипси. Найзначнішою знахідкою КДБ стала не здобута вибухівка та зброя, а записка, яку вдалося розшифрувати. Її зміст був короткий: «Заготували для вас п'ять кілограмів паперу, вишневе дерево». Хоч імені Ніла Хасевича в записці не було, кадебісти відразу здогадалися, кому те все могло знадобитися.  Врешті, після низки допитів, арештів, аналітичних напрацювань було виявлено місце перебування Ніла Хасевича – криївку на хуторі за кілометр від села Сухівці, що неподалік селища Клевань. У криївці їх цікавив лише один повстанець – Хасевич.</p>
<blockquote>
<p><span style="color: #800000;">Звернімося до нарису «Прийшов із війни лейтенант»: «Операцію із захоплення Зота капітан Стекляр призначив на 4 березня 1952 року... «Виходьте! Інакше закидаємо гранатами!» – крикнув Стекляр. Відповіддю було мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув із сумки гранату РГД і шепнув командиру відділення... Сержант точно на півметра, не вище, підняв важку ляду... Цього вистачило, щоб метнути в лаз гранату. Глухо прогримів під ногами вибух... Почекавши трохи, капітан дав сигнал солдатам підняти затичку і знову наказово вигукнув: «Хто живий – виходьте! Інакше пустимо гранати в хід». Ніхто не вийшов... Живих у бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря Стекляр побачив три трупи. Один без ноги – це був Зот. У руці бандит стискав автомат».</span></p>
</blockquote>
<p>Тіла Ніла Хасевича і його побратимів привезли для опізнання.</p>
<h3>Зі спогадів Дмитра Удодика, вояка УПА. Спогади записав рівненський письменник Степан Бабій</h3>
<blockquote>
<p><span style="color: #800000;">«Це було 1952 року в Клевані, колишньому райцентрі на Рівненщині, до якого входили Білівські хутори, де в криївці був убитий Ніл Хасевич. Повстанців привезли напівголими, звалили на сніг. Посадили в рядок. Його посадили під дубом. Чекісти привозили завжди вбитих для показу людям. Це робилося і на глум, і на пострах населення, щоб деморалізувати... Коли вже енкаведистам набридало видовище, вони вивозили трупи в окописька. Десь так і тіло Ніла Хасевича знайшло свій останній притулок».</span></p>
</blockquote>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/03/04/adf7e1f193f0b75f8254c9fdf9aee240.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">За вбивство Хасевича на Стекляра чекала слава,  премії й нагороди. Фото з мережі Інтернет</div>
</div>
<p> На Стекляра після загибелі чекали винагороди, звання, пошана. І лише у 2017 році Генеральна прокуратура України доручила своїм підлеглим у Рівненській області провести розслідування за фактом вбивства відомого художника-графіка, громадського і політичного діяча, члена ОУН і УГВР Ніла Хасевича працівником органів Держбезпеки СРСР Борисом Стекляром. Досудове розслідування розпочато за фактом скоєння у березні 1952 року навмисного вбивства двох і більше осіб на території Рівненської області. Але згодом у Рівненському окружному адмінсуді відбулося судове засідання за позовом Бориса Стекляра до управління СБУ в Рівненській області. У своєму позові всупереч Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» просив суд зобов’язати УСБУ в Рівненській області не надавати стороннім особам для ознайомлення його особову справу №2095. Однак на саме засідання він не з’явився, проте звернувся до суду із заявою залишити його справу без розгляду. Цього року в січні Стекляр залишив цей світ.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/03/04/7bdb490899fcb14617a14bbc7e308765.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Убивця Хасевича Борис Стекляр у 1940-50-х та 9 травня (в День перемоги) в радянські часи. Фото з мережі Інтернет</div>
</div>
<h3><strong>Та е</strong><strong>поха видалася надзвичайно жорстокою до справжніх талантів</strong></h3>
<p>Трагічною виявилась і доля всієї родини Хасевичів: в часи того  лихоліття згинули всі. Під час облави в Дюксині загинув від рук фашистів батько, а молодшого брата вбили у 1944 році радянські партизани. Старшого брата Федора, який був священиком Української автокефальної церкви, після війни заслали у Томські табори, звідки він так і не повернувся.</p>
<p>Сам Ніл Хасевич, за бажання, звичайно, міг би перебратися на Захід. І вочевидь не пропав би там зі своїм великим талантом художника. Однак, він був великим українцем і долю залишатися до кінця зі своїм розтерзаним катами народом він обрав свідомо.</p>
<p>Хоча Хасевич не очолював збройних формувань УПА і не керував бойовими групами підпільників, його боротьба підносила бойовий дух повстанців, кликала до звитяги.</p>
<blockquote>
<p><span style="color: #800000;">«Мені було відомо, що провід нашої організації його дуже беріг, – згадує <strong>Степан Мудрик</strong>. –  Причина того – він був надзвичайно талановитим митцем і, крім того, мав розвинутий політичний розум. А ще Хасевич не належав до людей, що мають якийсь догматично-ідеологічний профіль. Він мав профіль українця-самостійника</span></p>
</blockquote>
<p> У безкомпромісній  боротьбі  за визволення України художник загинув як герой. Вічна йому пам'ять і слава!</p>
<p> </p>

Додатково

Джерело

Посилання на джерело

http://

Автор

Перегляди

SEO

Ключові слова

Опис

Редагувати матеріал форма редагування матеріалу

Матеріал

Додатково

SEO

Головне зображення

Публікація

Статус

Оприлюднити

Категорії

Зв’язані матеріали

Теги & SEO

RSS

Підтвердження

В кошик

Langdon's Birthday

Frodo Updated His Profile

Nora Joined Mailing List

Cron Job 254 Executed