Постійне посилання: https://www.rvnews.rv.ua/post/view/1516395559-u-smizi-dityachiy-duhoviy-orkestr-onovivsya-trubami-y-saksofonami
45 років дитячий духовий оркестр, що у Смизі на Дубенщині, грав на інструментах, придбаних у 70-х роках минулого століття, і лише наразі, на початку нового 2018 року, отримав інструментальне оновлення – труби, валторн, тромбон, тубу, баритон та два саксофони. А ще – комбопідсилювач для бас-гітари. Обновка коштувала 195 тисяч гривень. 100 тисяч виділено з обласного бюджету, 95 тисяч додала Смизька територіальна громада. А ще один інструмент для колективу презентував спонсор. Це ксилофон. До речі, на ньому наразі грає переселенка з Донецької області Вікторія Головко.
Загалом зразковий дитячий духовий оркестр «Смига» із села Смига Дубенського району – справжня гордість України. За 45 років, протягом яких діє колектив, він на чолі з незмінним керівником, заслуженим працівником культури України, кавалером ордена «За заслуги» Василем Гайдайчуком подарував людям не сотні, тисячі проникливих мелодій – як в Україні, так і за рубежем. За той час змінилося три покоління вихованців оркестру. І при цьому, як не дивно, не змінилися інструменти.
Востаннє оркестровий інструментарій, закуплений місцевим деревообробним підприємством, оновлювався в минулому столітті. Відтоді, як зазначає Василь Гайдайчук, музикантам та й, власне, йому доводиться спізнавати ще одну професію – ремонтника, а відтак латати, паяти, клепати труби, саксофони, валторни і багато чого іншого. Задля цього навіть ремонтний кабінет відкрили, який назвали реанімацією.
Василь Гайдайчук не тільки навчає дітей грі на духових інструментах, але й «реанімує» задавнені інструменти…
Утім, хоч на і старих духових інструментах, смизькі юні оркестранти фальшу собі не дозволяють. А Василь Данилович продовжує дивовижно розпізнавати та плекати в дітях любов до музики – нині в нього 120 вихованців. І при цьому не перестає вірити, що хтось із доброю душею змилосердиться над оркестром і презентує нові інструменти, вкрай потрібні дітям.
– Василю Даниловичу, в «реанімації» оркестру я побачив зо три десятки інструментів, які навіть із їхнього ретро-вигляду, вочевидь, давно пора списати…
– Так,але нам від цього легше не стане, бо дітей на чомусь же треба вчити грати. Тому й ремонтуємо, виходячи з положення. А інструменти – вони ж, як живий, організм, зношуються, старіють, втрачають слух і голос,. Не так давно були на фестивалях в Польщі та Болгарії. Там шанувальники духової музики дуже гаряче аплодували нам, водночас підходили і, дивлячись на інструменти, запитували, скільки їм років. При цьому дивувалися, що на них ще можна грати. Зрештою, я оптиміст. Вірю: знайдеться добра душа (серед благодійників, серед влади), й інструментарій оркестру невдовзі оновиться.
– Відповідно така подія в долі колективу відобразиться в музеї оркестру, напрочуд цікавому. В ньому простежується історія колективу рік-за-роком…
– Наш музей діє, оновлюється вже десяток років. А саме зародження колективу відбулося у 1973 році. Тоді славою гримів Смизький деревообробний комбінат, а його директор Іван Семенович Головньов був не тільки вправним господарником, але й палким любителем духової музики. От він і запалився ідеєю створити оркестр. Організувати колектив доручили мені як такому, у кого за плечима – культосвіта. Однак мої перші спроби у цьому напрямку були позначені деяким розчаруванням, бо серед дорослого населення не зміг назбирати ентузіастів. Водночас виникла думка створити дитячий духовий оркестр, за що, чесно кажучи, на початках потрапив у велику немилість до начальства. Мовляв, нічого путнього із такої затії не вийде. Але вже після першого нашого виступу, коли заграли декілька маршів, усі зійшлися на одному – оркестр треба неодмінно розвивати. Тоді колектив складався з двох десятків учасників. Тепер маємо щороку від 120 до 150. Причому, склалися уже своєрідні династії музикантів.
У цьому класі-залі керманич колектив зводить до єдиного гурту усі ноти і звуки, аби вони склали єдину мелодію – дивовижну і проникливу в душу
– Василю Даниловичу, кажуть, що «Смига» – єдиний оркестр в Україні, який ніколи не давав оголошень про набір?
– І це правда. У нас діє своєрідний кадровий конвеєр. Річ у тім, що кожного року приблизно два десятки оркестрантів у зв’язку із закінченням навчання у школі покидають колектив. На їх місце приходять інші. Й охочих грати на духових інструментах у селі не меншає. Фактично тут кожен другий школяр – музикант. Ще одна новинка нашого колективу – це те, що три перших роки перебування в оркестрі новачки навчаються грати на сопілках, що допомагає їм набути навиків координації рухів, дихання. Такий метод ми з дружиною Галиною, котра є моїм помічником в оркестрі, запровадили декілька десятків років тому, і він себе сповна оправдовує. А третьою фішкою «Смиги» я назвав би те, що на відміну від інших оркестрів, де все таки більша частина колективу – чоловіча, у нас порівну хлопців та дівчат.
Ось так вихованці Василя Гайдайчука передали на малюку його пристрасну любов до музики
– На що робите ставку в репертуарі та який із виступів дитячого оркестру став найбільш щемливим?
– Репертуар наш надзвичай великий. Тут практично всі українські марші, тут твори Мусоргського, Чайковського, Лисенка, Хачатуряна, Моцарта, Штрауса тощо. Образно кажучи, оркестранти готові до будь-яких сцен. Так ось, однією з таких сцен стала Говерла, найвища гора України. Жоден з духових оркестрів не піднімався на неї, щоб там заграти, а ми піднялися. Таким чином символічно нас чула вся Україна…
– Василю Даниловичу, знайомлячись із музеєм колективу, я зробив підрахунок. Як на мене, вражаючий, – випускниками колективу стало майже дві тисячі талановитих дітей, які зараз в Україні пропагують музичне мистецтво.
– Виходить, що так. Хоча з приводу пропаганди, то мене колись один міністр запитав після виступу в палаці «Україна», як я, мовляв, готую та орієнтую дітей на подальшу професійну музичну діяльність. Я тоді сказав, що просто даю навики, щоб, по-перше, музика була їм до душі, а, по-друге, щоб могли заробити на кусок хліба. По-правді, не думав, що ці слова сприймуться як непатріотичні. За отой «кусень хліба» мені ще прочухана дали… Але я і зараз залишаюся при тій же думці – щоб музика робила людей добрішими і допомагала їм жити. А от кому з оркестру вдалося стати на шлях широкий – дай Бог їм витримати цю, по-справжньому нелегку, ношу. Зрештою, горджуся тим, що наші випускники Петро Гикавий, Анатолій Сиротюк, Володимир Павлик – артисти світового рівня, що Неоніла Ніколаєва, Тетяна Сидорова продовжують викладацьку діяльність у музичній сфері, що дехто з хлопців став композитором, почав писати власні твори… Скоро, дай Боже, оркестр відзначатиме свій новий ювілей. При цьому було б славно, аби на нього зійшлися усі його сущі випускники. Але це, радше, з області фантастики. А от заграти на святі на нових інструментах – цілком реально. На цих інструментах, образно кажучи, мали б змогу виростати нові таланти для України.
Вибрано елементів :
Перетягніть файли сюди, щоб завантажити
або
Максимальний розмір файлу : 50 Мб
Вибрані елементи