RvNews | Dashboard

Матеріал

23:01 13.10.2017 6222

Заголовок

Постійне посилання: https://www.rvnews.rv.ua/post/view/1507924919-istoriya--kiborga--z-ostrozhchini

Підзаголовок

Короткий опис

Текст

<p><strong>Більше трьох років триває війна на Сході України. Вона забрала життя не однієї тисячі українців і не меншій кількості понівечила долі. Сьогоднішня розповідь про бійця, який зазнав поранень під час боїв за Донецький аеропорт та, без перебільшень, дивом залишився живим. Олександр Іванович Чмихов з Милятина зараз проживає у селі Бродівське Острозького району. Він рядовий запасу, був мобілізований під час другої хвилі навесні 2014 року. Службу проходив у 79-й Миколаївській десантній бригаді. Брав участь у боях за Савур-Могилу, Краматорськ та ін.</strong></p>
<p>Останнє місце призначення – спецоперація у Донецькому аеропорту, де його 20 січня 2015 року і було поранено.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2017/10/13/f6fa12bc2dd8a28748afd8aa63063310.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Савур-могила. Фото з мережі Інтернет</div>
</div>
<p>Нагадаємо, бої за Савур-Могилу проходили влітку 2014 року. Протистояння за військові позиції на кургані, з якого можна було контролювати кордон між Україною та Росією, тривали два місяці. За цей час сили АТО брали висоту кілька разів.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2017/10/13/e9641114d4339f5b6ac56d2a734ed022.jpg" alt="null" /></div>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2017/10/13/c2f4f4e6353211c1f7a7605bd827ba86.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Савур-могила. Фото з мережі Інтернет</div>
</div>
<p>Все ж стратегічно важливий пункт довелося залишити, адже сили були надто нерівні. Бої за Донецький аеропорт тривали 242 дні і стали символом героїзму українських військових. Пліч-о-пліч з іншими підрозділами стояли в обороні аеропорту і десантники 79-ї бригади. Якщо терористи їх і до того побоювались, то після боїв за цей об’єкт наші військові з аеропорту отримали прізвисько, а певною мірою і неформальне почесне звання – «кіборги».</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2017/10/13/b09eff16b4965808a9663d48f21d92d8.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Савур-могила. Фото з мережі Інтернет</div>
</div>
<p><strong>– Олександре, розкажіть про початок Вашої служби.</strong></p>
<p>– Я не рвався добровольцем, але й не ховався. Коли мені зателефонували з військкомату, я прибув на службу. Це була весна 2014-го і, в принципі, я був першим з села, кого призвали в АТО. Спочатку було три тижні навчання на полігоні в Яворові, яке здійснювалося інструкторами з 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. А далі – 79-та окрема десантно-штурмова бригада Миколаєва, в якій я й проходив усю службу. Йшов на війну без шолома та бронежилета. Ще коли я був на полігоні, зі мною зв’язався Олег Ширяєв, дав мені свій номер й запропонував звертатись із будь-яких питань. Пізніше мені з Острога прислали бронежилет, а Олег допоміг з одягом, аптечкою, далекоміром та приладом нічного бачення. До речі, під час останнього бою в аеропорту я позичив чужу каску, яка, мабуть, і врятувала мені життя.</p>
<p><strong>– Чи весь час служби Ви перебували на передовій?</strong></p>
<p>– Якщо ти на війні, де б ти не був – кругом неспокій. Але для мене найстрашніші місця – це Савур-Могила та аеропорт. Після прибуття у військову частину в Миколаєві, буквально на третій день разом з іншими батальйонно-тактичними групами нас направили до Амвросіївки, а далі до Савур-Могили, на кордон з Ростовською областю для посилення в цьому районі Південного армійського угруповання. До місця призначення ми добиралися на БТРах. По прибуттю нас відразу почали обстрілювати.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2017/10/13/fdbc3002bc6e4cb072b893674373de50.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Фото з мережі Інтернет</div>
</div>
<p>Десь з другої години дня до десятої вечора постійно знаходились в укритті, не можна було навіть висунути голову. І так було постійно. Після того, як нам вдалося вирватись з оточення, під час відступу ми затримались на прикордонному пункті в Успенці на 20 хвилин. І цей момент, певною мірою, нас врятував, адже місце, в яке ми мали прибути, було обстріляно. Були людські втрати, а також згоріло багато техніки. Далі ми два тижні із мінімумом зброї та продовольства знаходились в наступному пункті, чекаючи на коридор для відступу.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2017/10/13/9211f2858598ed717987d850c948d862.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Донецький аеропорт. Фото з мережі Інтернет</div>
</div>
<p><strong>– Ви отримали поранення під час боїв за Донецький аеропорт?</strong></p>
<p>– Так, 20 січня, близько 12 години дня з крупнокаліберного кулемета (ДШК). Я був у поганому стані, поламана нога, травми м’яких тканин тіла, травмоване обличчя. Насправді, все могло бути ще гірше, адже відразу після того як мене і декількох поранених вивезли з поля бою, там, де ми декілька годин тому знаходились, впала стеля.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2017/10/13/4d23b03422dfa2d137f3fba7d0a829f8.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Донецький аеропорт. Фото з мережі Інтернет</div>
</div>
<p>Спочатку нас привезли у село Водяне поблизу Донецька, де у приватному будинку медики надали мені першу допомогу. Коли я та ще один поранений солдат вже лежали у реанімобілі, водій якого мав нас вивезти по навігатору в місто Селідове, Водяне стали накривати «градами», почався мінометний обстріл. Всі почали ховатись в укриття. Маючи одну ногу поламану, а іншу поранену, я, як і ще один хлопець, залишилися в машині. Дякувати Богові, в нас не поцілили. Ми таки доїхали до Селідового, де мені наклали гіпс і після двох діб перебування там, відправили до Дніпропетровська (авт. – зараз Дніпро). Я досі не можу зрозуміти, як так сталось, що у Селідово мені замість поламаної ноги, загіпсували іншу ногу, на якій були пошкоджені м’які тканини. Ця ситуація привела лікарів у Дніпропетровській лікарні в шок. Загалом, у гіпсі я провів багато місяців. Вже перебуваючи вдома та лікуючись у військовому госпіталі Рівного, ми зіткнулись з тим, що поламана нога ніяк не зросталась, лиш згодом виявили, що у кістці залишився ще один осколок. Тільки після призначеної операції, я пішов на поправку. Не дивлячись на проведене лікування, велика кількість осколків досі залишається у м’яких тканинах.</p>
<p> <strong>– Олександре, під час перебування в АТО у Вашому житті відбулись і приємні зміни. Розкажіть про це детальніше.</strong></p>
<p>– На той момент, коли мене мобілізували, ми з дружиною вже близько року жили у цивільному шлюбі та чекали на дитину. Ми вже думали офіційно одружитись та служба змінила наші плани. Після того, як нашу бригаду вивели по коридору з оточення біля Савур-Могили, ми отримали десятиденну відпустку. Тоді я вирішив, що це саме і є той момент, щоб зробити важливий крок у нашому житті. Про те, що я їду додому та про свій задум я розповів лише Олегові. Він зустрів мене в Рівному, ми заїхали до ювелірного магазину, де я придбав обручки. І ось такий весь брудний та змучений я приїхав додому та освідчився Юлі. Наступного дня ми пішли до сільської ради та подали заяву, потім привезли потрібні довідки з пологового будинку й на підставі цих документів та мого статусу в той же день нас розписали. Також за деякий час у нас народилася донечка, при народженні якої мені пощастило бути присутнім.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2017/10/13/e8da259a523d754bca1b6161bbd2fa5e.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Олександр Чмихов з сім'єю. Фото з домашнього альбому</div>
</div>
<p><strong>Своїми переживаннями з нами поділилася Юля, дружина Олександра.</strong></p>
<p>– Цей період був для мене найважчим у моєму житті. Ти постійно чекаєш від дзвінка до дзвінка й не знаєш, чи ти його взагалі дочекаєшся. Постійно живеш у невідомості та страху за життя коханого. Найгірше було, коли Сашко брав участь в боях за Донецький аеропорт. По новинах постійно говорять про жахіття, що там відбуваються. Ясна річ, він не міг часто зі мною зв’язуватись. В той день, коли Сашка поранили, я нічого не знала, та все відчувала. Зранку він мені сказав, що вони їдуть на завдання. Весь день я не могла знайти собі місця, ввечері прозвучав довгоочікуваний дзвінок. Саша змученим голосом сказав тільки, що зламав ногу й що не може більше говорити. А про те, що насправді трапилось, він мені не зізнався. Перше, про що я подумала: слава Богу, що я його почула. Значить живий. Звісно, що згодом я про все дізналась. Як мені пояснив Саша, він не хотів мені нічого говорити, аби я менше хвилювалась, бо нашій дівчинці був лиш третій місяць і я її ще годувала грудьми.</p>
<p><strong>– Як Ви підтримували чоловіка під час його перебування в АТО?</strong></p>
<p>– Ми намагалися постійно спілкуватися. Я щодня надсилала для нього фото нашої донечки та того, як у нас з сином проходить день. Загалом, про все розповідала йому.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2017/10/13/f2a13d3d17c2688d683ba575880fd61a.JPG" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Фото з архіву О.Чмихова.</div>
</div>
<p>Наш герой зазначає, що на війні він пізнав всю цінність справжньої дружби. Продовжує підтримувати зв’язок зі своїми військовими побратимами. При можливості зустрічаються, провідують могили полеглих товаришів по службі. Ніхто з нас не може до кінця усвідомити, що довелось пережити Олександрові та його родині у той час. Сашко із гідністю захищав нашу державу, однак наслідки поранення й біль від побаченого жахіття до цих пір залишаються у його житті.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2017/10/13/5a68bdc559f4cd463919638eabeb5b96.JPG" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Фото з архіву О. Чмихова.</div>
</div>
<p> </p>

Додатково

Джерело

Посилання на джерело

http://

Автор

Перегляди

SEO

Ключові слова

Опис

Редагувати матеріал форма редагування матеріалу

Матеріал

Додатково

SEO

Головне зображення

Публікація

Статус

Оприлюднити

Категорії

Зв’язані матеріали

Теги & SEO

RSS

Підтвердження

В кошик

Langdon's Birthday

Frodo Updated His Profile

Nora Joined Mailing List

Cron Job 254 Executed