RvNews | Dashboard

Матеріал

23:50 16.01.2018 5860

Заголовок

Постійне посилання: https://www.rvnews.rv.ua/post/view/1516138759-rivne-u-spogadah-svati-grigoriy-lukashevich-ta-volodimir-kovalskiy

Підзаголовок

Короткий опис

Текст

<p><strong>Кожна окрема людська доля – це часточка нашої спільної історії. Є люди, яких називаємо «відомими особистостями», про яких багато пишуть і переповідають, відзначають їх прижиттєві і посмертні ювілейні дати, встановлюють їм меморіальні дошки і пам’ятники. Але більшість наших співвітчизників – це звичайні громадяни, хіба що неймовірно трудолюбиві й безкорисливі, що бачаться достойниками хіба через роки, через десятиліття після завершення свого земного життя.</strong></p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/01/16/a060f233c808104081dfa6a03c46b0aa.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Григорій Лукашевич. Фото 60-х років</div>
</div>
<p>Кажуть, що шлюби здійснюються на небесах. А на землі шлюби об’єднують не лише двох молодих і люблячих, а й родини, кожна з яких мала своє життєве русло і свої береги.</p>
<p>Поважний рівнянин <strong>Григорій Лукашевич</strong> після одруження сина Пилипа з Галиною Ковальською, породичався з сім’єю дубенського священика <strong>Володимира Ковальського</strong>.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/01/16/f71c5aeddb7ac435cb5366297a7a2ece.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Володимир Ковальський. фото 50-х рр.</div>
</div>
<p>Про своїх дідів незадовго до своєї смерті розповіла його онука рівнянка Тетяна Пилипівна Корнільєва. Публікуємо її розповідь записану в 2003 році.</p>
<h3><strong>Григорій Лукашевич</strong></h3>
<p>Одна з найстаріших вулиць Рівного носить ім’я Тараса Шевченка. Колись вона була Омелянівською, Сільською, в час німецької окупації 1941-1944 рр. носила ім’я українського патріота Григорія Горбачевського. Ім’я Кобзаря вулиця носить з 1930-х років завдяки її мешканцям – українцям з щирою патріотичною душею, які з діда-прадіда мали потужне українське єство. Найбільше долучився до справи перейменування старої вулиці її корінний мешканець Григорій Гнатович Лукашевич, що жив у будинку № 111. І досі стоїть цей одноповерховий цегляний дім, в якому нині господарюють вже зовсім інші люди. Григорій Лукашевич залишив свій помітний слід в історії не лише своєї рідної вулиці, а й в історії міста.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/01/16/4625caf1d33df3fc97278c47f4274eda.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Біля хати Григорія Лукашевича. Г.Лукашевич, Н. Заяць, В.Логвись Фото 50-х рр.</div>
</div>
<h3><span style="color: #800000;"><strong>Зі спогадів Тетяни Корнільєвої:</strong></span></h3>
<p><span style="color: #800000;"> «<em>Мій дід Григорій Лукашевич народився у 1873 році на старій рівненській вулиці Омелянівській поруч із Свято-Успенською церквою. Наша хата стояла на прадідівській землі. Дід був селянином, добрим господарем землі, на якій працював до сьомого поту. Чесний, непідкупний, дуже порядна людина – таким його знала сім’я і сусіди. В нього завжди був великий потяг до знань, хоча був людиною малоосвіченою, можна сказати  «самоук». Писав він погано, а от читав чи не усі газети, бо його найбільше цікавило життя.</em></span></p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/01/16/e2e8d3f67f2ff65ef43b20098f2cb38f.jpg" alt="null" /></div>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/01/16/21cebb2970af0088aadafbcdac58dc1b.jpg" alt="null" /></div>
<p><span style="color: #800000;"><em>Дід був дуже діловий. За царя був обраний депутатом в повітове земство, де захищав інтереси селян. Часто згадував і розповідав нам, як він був на прийомі у губернатора в Житомирі. В Дубно був такий Гаврилюк, який загинув у Першу світову війну і був признаний національним героєм. Тоді оголосили збір пожертв на спорудження йому пам’ятника. Гроші з усіх кутків надходили в губернське місто Житомир. На губернському з’їзді, де дід був делегатом, він виступив від Рівненського повіту і запропонував замість пам’ятника селянину і воїну Гаврилюку на зібрані пожертви відкрити технічне училище для селянських дітей. І пропозиція діда була прийнята. Губернатор в перерві дав дідові свою візитку і запросив до свого дому на чай. Дід прийшов і біля порога зняв чоботи, босим зайшов до господи, чим насмішив і здивував губернатора. Потім про цей випадок дід нам часто розповідав.</em></span></p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/01/16/6a94b6bf2188291f3955e53719135e9e.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Г.Лукашевич з онукою Тетяною. 30-ті рр. Фото з родинного архіву</div>
</div>
<p><span style="color: #800000;"><em>Одягався дід по-сільському, по-робочому, а вже як свято, то був як писанка. Краватки не носив, а так – сорочка, чоботи, а вже потім в нього з’явилася шуба.</em></span></p>
<p><span style="color: #800000;"><em>Дід брав активну участь у перейменуванні нашої вулиці, яка за Польщі називалась Сільська. Він збирав підписи, готував усякі документи, ходив в магістрат і це питання було вирішено – вулицю назвали іменем Шевченка.</em></span></p>
<p><span style="color: #800000;"><em>Поважали діда сусіди, приходили до нього за порадою, за добрим словом. В гарних стосунках був він зі священиком Михайлом Носалем і його сином Іваном Михайловичем. З ним товаришували наші сусіди Дзіваки, Либаки, Логвисі, Пінчуки. Прийняв дід з бабою на виховання хрещеницю Ложко Ніну Євстафіївну, яка рано стала сиротою. Все життя вона прожила в дідовому домі, потім заміж її віддав.</em></span></p>
<p><span style="color: #800000;"><em>У діда було багато землі, яка була в Бармаках. Колись він мені говорив: «Дивись, Таню, на моїй землі 101 хата стоїть». Хазяїн він був крепкий, господарка велика була, то й для обробітку землі мусив наймати людей. А збіжжя молотив сам. Сильна була людина Григорій Лукашевич, сильна тілом і духом.</em></span></p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/01/16/97f8015e9947b4176c978895243c1a94.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Григорій Лукашевич. Фото з родинного архіву</div>
</div>
<p><span style="color: #800000;"><em>Я з батьками під час війни жила в Дубно, то коли війна закінчилася, 9 травня 1945 року у мій день народження він пройшов 45 кілометрів із Рівного пішки, щоб нас провідати.</em></span></p>
<p><span style="color: #800000;"><em>За радянської влади у 1960-і роки Григорій Лукашевич відстоював збереження нашої церкви, бо її хотіли знести. Дід знову підписи збирав, листи писав, доводив, що вона є пам’яткою архітектури і історії. То навіть потім батюшка на службі в церкві, коли проповіді говорив, то про цю добру справу діда згадував.</em></span></p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/01/16/b99e48be7283c2a589a9032bcbf00bd9.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Домінікія Лукашевич. Фото з родинного архіву</div>
</div>
<p><span style="color: #800000;"><em>Бабця моя – Домінікія Андріївна також рівнянка, вона народилася у 1876 році і була з такої ж селянської родини, велика трудяга. У баби було дуже довге густе волосся і з його миттям була ціла проблема. Хрещениця Ніна допомагала їй мити те волосся керосином, а потім вона довго сиділа на вулиці і вивітрювала той запах. Вже помирала, але волосся було нижче пояса.</em></span></p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/01/16/90f6f7e6dd8af1b5785879282e5410bb.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Пилип Григорович Лукашевич. Фото 30-х р.</div>
</div>
<p><span style="color: #800000;"><em>У діда й баби був один син – мій батько Пилип, якого вони вивчили на лікаря-стоматолога. За Польщі батько у Рівному був відомим стоматологом, мав в дідовій хаті кабінет і сюди приходили лікуватись люди.</em></span></p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/01/16/bc4d0a1a40c62ff963752d31c9d6ead0.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Пилип Лукашевич (справа) з Леонідом Червінський. Фото 20-х рр.</div>
</div>
<p><span style="color: #800000;"><em>А ще запам’яталась мені така цікава історія. На клуні, яка була в нас аж до річки, буськи звили гніздо. Щороку туди прилітала одна й та сама пара. Нанесуть яєць, висидять діток – відлітають. Одного разу дід помітив, що буциха зраджує своєму «чоловікові». Поки бусьок літає, щоб принести їй їсти, вона літає з іншим. А перед поверненням «чоловіка» довго миється в цебрі, що стояв біля клуні, обтруситься і сідає знову на гніздо до яєць. Дід не міг стерпіти такої зради, спрацювала чоловіча солідарність. Він взяв та й вилив воду з цебра. Птаха прилетіла і стала битися крильми об порожній цебер. Прилетів «чоловік» і зрозумів, що трапилось. Покинув птах свою невірну дружину. Бабця діда за це картала – навіщо втрутився в життя птахів. А він: «Ні! В природі все має бути чесно і порядно».</em></span></p>
<p><span style="color: #800000;"><em>Дід прожив довге життя – 92 роки і ніколи не звертався до лікаря, а помер від запалення легенів. Я була в час його смерті у 1965 році і він на останок все мені казав: «Вчись, Таню, вчись».</em></span></p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/01/16/e0d2bd917803fced0d2676f098adfbad.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Григорій Лукашевич з онукою Тетяною. Фото з родинного архіву</div>
</div>
<p><span style="color: #800000;"><em>Відійшли дід з бабою майже разом у 1965 році, з різницею у два місяці. Поховали ми їх на Дубенському кладовищі неподалік церкви».</em></span></p>
<h3><strong>Священик Володимир Ковальський  </strong></h3>
<p>Як відзначає відомий історик В. Борщевич, Володимир Іванович Ковальський був помітною постаттю у духовному житті Волині 20-60-х рр. минулого століття. У його долі виразно відобразились тенденції і злами розвитку не лише місцевого селянства й інтелігенції, але й багатьох представників священичої верстви. Син священика із с. Річиця Рівненського повіту, він закінчив Волинську духовну семінарію і у 1904 році був рукоположений на престол. Цікаво, що з 1912 року Ковальський був у Рівному соборним священиком й повітовим наглядачем церковно-парафіяльних шкіл. Після скасування посади наглядача шкіл він влаштувався в залізничній церкві станції Рівне і був там за різних переворотів. Ця церква знаходилась поруч з сухарним заводом (район сучасної вул. Небесної Сотні). В міжвоєнний період за польської влади служив о. Володимир у різних церквах сільських парафій, бо довгий час не мав польського громадянства. Лише у 1935 році він був призначений настоятелем Свято-Іллінського собору в м. Дубно і благочинним міської округи.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/01/16/5b30dbccf66592a809e3c2076cc8bd49.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Священик В. Ковальський серед Дубенської інтелігенції. Фото 30-х рр.</div>
</div>
<h3><span style="color: #800000;"><strong>Зі спогадів Тетяни Корнільєвої:</strong></span></h3>
<p><span style="color: #800000;"><em>«В моїй родині була ще одна шанована людина – мій дід по мамі Володимир Ковальський, в родині якого я провела багато днів свого життя. Наша сім’я мешкала в будинку біля Іллінського храму. Дід мене привів до церкви і дуже тішився, коли я на криласі стала співати.</em></span></p>
<p><span style="color: #800000;"><em> Бабуся моя була із сім’ї священиків Абрамовичів, була дуже вихованою й інтелігентною, знала французьку і німецьку мови. Дуже хорошою господинею була, що й досі пам’ятаю смак її пасок. Завжди на свята до нас жебраки приходили і бабця їх пригощала.</em></span></p>
<p><span style="color: #800000;"><em>Дід дослужився до митрофорного протоієрея, мав багато церковних нагород.</em> <em>У 1952 р. йому дозволили екстерном скласти іспити за курс дисциплін Московської духовної академії, і за представлену дисертацію він отримав ступінь кандидата богослов'я.</em></span></p>
<p><span style="color: #800000;"><em>Пережив він і страшні часи сталінського свавілля. У червні 1945 р. його арештували й ув'язнили. Арештували за те, що він під час німецької окупації служив панахиду за убієнними і серед них був німець.  Загиблих було 12 чоловік, хто вони – невідомо і поховали їх на погості біля Іллінського собору, а дід відслужив поховання. Після війни хтось доніс на нього. Дідові присудили 5 років. Сидів він у Горловці. Через 3 роки його відпустили, багато за нього клопотали його доньки і він писав дуже грамотні листи. Коли дід повернувся, то йому вже парафію в Дубно не дали, змушений був їхати на Житомирщину. Повернувся дід із зошитом записів про життя в неволі, оповідання навіть написав. Але все змушений був знищити, щоб надалі не зашкодити сім’ї. Коли діда арештували, то дома зробили обшук і позабирали усі папери, всі його церковні нагороди. </em></span></p>
<p><span style="color: #800000;"><em>Дубно хоча й невелике місто, але воно завжди було дуже висококультурне, тут було багато інтелігенції. Таким було оточення Ковальських. Одним із тих, хто брав участь у різних благодійних акціях, був пан Харасажианс, якого ми жартома називали «Аристократ Христофорович».</em></span></p>
<p><span style="color: #800000;"><em>Мої діди – це була моя втіха, моя гордість і мої найкращі вчителі, якими я горджусь все життя і розповідаю про них своїм онукам».</em></span></p>
<p>На Дубенському кладовищі є скромні могили рівнян Григорія та Домінікії Лукашевичів  та їх сина Пилипа Григоровича.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="http://admin.rvnews.rv.ua/uploads/600x400/2018/01/16/a5a487dbc18415a8c84ed0f537c71c7f.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Рівне. Члени земської управи. Праворуч стоїть Г.Лукашевич. Фото 1919 р.</div>
</div>
<p>А  трохи далі, проїхавши тією ж вулицею Дубенською, завернувши ліворуч від траси до колишнього с. Тинне, потрапляємо на кладовище, що поруч із церквою Різдва Пресвятої Богородиці<em>. </em>Там поруч могили митрофорного протоієрея Володимира Івановича Ковальського та його дружини Ольги Михайлівни Ковальської. Священику було 88 років, коли він з матушкою переїхав до Рівного і доживав віку у своєї онуки Тетяни Пилипівни Корнільєвої. Через рік, у листопаді 1971 року він спочив у Бозі. Ольга Ковальська пережила свого чоловіка на два роки, вона прожила на цьому світі 90 років.</p>
<p>Тетяна Пилипівна Корнільєва все життя пропрацювала фармацевтом. Її вірним супутником життя був Сергій Григорович Корнільєв, корінний рівнянин, відомий у місті юрист.</p>
<p><em><strong>Фото з родинного архіву перефотографовані авторкою за згодою Тетяни Пилипівни Корнільєвої</strong></em></p>

Додатково

Джерело

Посилання на джерело

http://

Автор

Перегляди

SEO

Ключові слова

Опис

Редагувати матеріал форма редагування матеріалу

Матеріал

Додатково

SEO

Головне зображення

Публікація

Статус

Оприлюднити

Категорії

Зв’язані матеріали

Теги & SEO

RSS

Підтвердження

В кошик

Langdon's Birthday

Frodo Updated His Profile

Nora Joined Mailing List

Cron Job 254 Executed